Я ненавиділа свою зовнішність, але навчилася її приймати. Ось як

Багато хто з нас може знайти недоліки в своєму відображенні в дзеркалі, але ненависть Шарлотти до своєї зовнішності захопила її життя ще в підлітковому віці.

"Я прокидалася о 5:30 ранку, щоб нафарбуватися, хоча шкільний автобус приїжджав лише о 8:30", – каже вона.

"Я нав'язливо наносила макіяж, змивала його, знову наносила й знову знімала – намагаючись зробити своє обличчя якомога симетричнішим та ідеальним".

Шарлотта каже, що почала ізолюватися вдома, дійшовши до того, що ходила в коледж лише на іспити. Вона не пішла на випускний бал, бо не могла припустити, що її будуть фотографувати.

Зрештою їй поставили діагноз дисморфічний розлад тіла.

Дисморфія тіла – це термін, який часто використовується в соціальних мережах для позначення невдоволення людини своєю зовнішністю.

Але дисморфічний розлад тіла (ДРТ) - це коли тривога щодо своєї зовнішності починає заважати повсякденному життю людини, каже Вірен Свамі, професор соціальної психології з Університету Англії Раскін.

Це одержимість певним аспектом своєї зовнішності, який інші люди вважають нормальним, але для людини, яка його переживає, може здаватися абсолютно неправильним, розповідає Свамі в подкасті BBC.

Ознаки ДРТ включають емоційний стрес, тривалі роздуми та відчуття нездатності контролювати думки про зовнішність. Також може бути повторювана поведінка, як постійні погляди в дзеркало або постійне торкання частини тіла, яка здається недосконалою.

"Весь їхній світ звужується навколо цієї риси зовнішності, і все інше ніби зникає", – каже він.

Свамі каже, що жінки набагато частіше відчувають невдоволення тілом, але при ДРТ немає чіткого розмежування між статями.

Шарлотта почала терапію в місцевій службі психічного здоров'я, після чого її госпіталізували до стаціонарного відділення в Лондоні, де лікують тривожні розлади.

"Я проходила працетерапію, коли була в лікарні в Лондоні, займалася мистецтвом, гончарством та писала пісні, і саме так я повернулася до музики", – каже вона.

"Це допомогло мені спрямувати свій перфекціонізм, вивести його з темряви на світло та розвіяти сором".

Після виписки вона почала ділитися своєю історією в інтернеті в надії допомогти іншим. Свамі закликає тих, хто може страждати від цього розладу, спочатку звернутися за підтримкою до свого сімейного лікаря.

А якщо ви вважаєте, що хтось із ваших знайомих страждає на ДРТ, Свармі радить бути терплячим та співчутливим. Він пояснює, що такі люди зазвичай шукають заспокоєння у своїх думках щодня.

"Замість того, щоб зупиняти ці розмови чи дратуватися, визнайте, що ДРТ – це психічний стан, який не зникає сам по собі, і без професійної допомоги він часто може погіршитися".

"Я вибачалася за те, що потворна"

У Тіллі також розвинувся дисморфічний розлад у ранньому підлітковому віці.

"Мені хотілося вибачатися перед людьми, які проходили повз мене, за те, яка я потворна, - ділиться вона. - Я ніколи не могла дивитися в дзеркало на людях".

Вона уникала облягаючого одягу, а підготовка до фестивалів та вечірок завдавали їй болю.

"Це запускало негативну спіраль, з якої я не могла оговтатися до заходу".

Спочатку вона думала, що це низька самооцінка та депресія.

"Я не розуміла, що що всі ці речі пов'язані з моєю тривогою щодо зовнішності", - каже вона.

Симптоми ДРТ почали погіршуватися, коли Тіллі вступила до університету, де вона вивчала дизайн одягу і почала порівнювати себе з тими, хто працює в цій галузі.

Це призвело до похмурих і тривожних думок про свою зовнішність, у тому числі постійне відчуття власної нікчемності.

Протягом багатьох років Тіллі зверталася до різних терапевтів, але жоден з них не спеціалізувався на сприйнятті тіла. Вона почала працювати з психотерапевтом Національної служби охорони здоров'я, який виявив, що в неї дисморфічний розлад.

Тіллі каже, що вона приєдналася до групи підтримки Фонду ДРТ та працювала з приватним терапевтом, щоб полегшити свої симптоми.

Вона рекомендує всім, хто відчуває такі симптоми, дослідити цей стан, перш ніж обговорювати свої проблеми з лікарем.

"Тоді люди зможуть звернутися за правильною допомогою з більшою впевненістю", – додає вона.

Тепер Тіллі може краще контролювати свої думки.

"Якщо я дивлюся в дзеркало і мені не подобається те, що я бачу, якщо я навіть відчуваю, що мене охоплює паніка, я можу просто одразу ж покласти цьому край", – каже вона.

"Те, як я бачу себе у різні дні та в різному настрої, не повʼязане з тим, як мене бачать інші люди, вони бачать мене просто як Тіллі".

Вона каже, що помітила повну зміну в своєму мисленні.

"Я знову знайшла радість у своєму житті, і вперше з дитинства відчула любов до себе".

Шарлотта хоче, щоб люди знали, що "десь є надія і ви можете одужати".

"Я почуваюся такою щасливою і спокійною, і я справді люблю своє життя зараз, і я ніколи не думала, що колись до цього доберуся".