Війна з Іраном: що робитимуть Росія та Китай

Після того як Велика Британія дозволила Вашингтону використовувати свої авіабази для "оборонних" ударів під час війни США та Ізраїлю з Іраном, увага зосередилася на тому, яку підтримку Тегеран може отримати з-за кордону.

Росія і Китай мають тісні дипломатичні, торговельні та військові зв'язки з Ісламською Республікою, але нинішній конфлікт покаже, наскільки далеко вони готові зайти у її підтримці.

Гучна, але обмежена підтримка з боку Росії

Реакція Москви на спільні удари США та Ізраїлю по Ірану була гучною, але обмеженою - це сигнал обурення та солідарності з Тегераном, водночас із обережним униканням кроків, які могли б втягнути Росію безпосередньо в конфронтацію, зазначає кореспондент BBC Сергій Горяшко.

Речник Кремля Дмитро Пєсков заявив про "глибоке розчарування" тим, що, попри переговори між Вашингтоном і Тегераном, ситуація "переросла у відверту агресію".

За його словами, Москва перебуває у постійному контакті з керівництвом Ірану та з державами Перської затоки, яких торкнулася ескалація.

Міністерство закордонних справ Росії засудило те, що назвало "неспровокованою агресією" проти Ірану з боку США та Ізраїлю, а також розкритикувало, як воно вважає, політичні вбивства і "полювання" на лідерів суверенних держав.

У неділю президент Володимир Путін висловив співчуття президенту Ірану Масуду Пезешкіану у зв'язку із загибеллю верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, назвавши це "цинічним порушенням людської моралі та міжнародного права".

Водночас Кремль помітно уникає персональної критики президента США Дональда Трампа і все ще висловлює вдячність за американські посередницькі зусилля щодо України.

На запитання в понеділок, як Москва тепер може довіряти Вашингтону, Пєсков відповів, що Росія "передусім довіряє лише собі" і захищає власні інтереси.

Саме ці інтереси пояснюють, чому підтримка Росією Ірану залишається здебільшого риторичною, навіть попри те, що Тегеран став одним із найближчих союзників Москви після повномасштабного вторгнення в Україну, постачаючи дрони та допомагаючи Росії розробляти способи обходу західних санкцій.

Іран також вписується у бачення Кремля щодо багатополярного світового порядку, у якому права держав важливіші за права людини, а уряди здійснюють широкий внутрішній контроль. Падіння такого режиму стало б ударом по цій моделі.

Водночас Кремль уже раніше демонстрував, що не готовий надмірно ризикувати заради партнерів - чи то у Венесуелі, чи у Сирії, чи під час 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном влітку 2025 року.

Росія глибоко залучена у війну в Україні і, схоже, не бажає - а можливо, й не здатна - запропонувати більше, ніж дипломатичну підтримку та військово-технічне співробітництво.

Договір про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписаний 17 січня 2025 року, не є договором про взаємну оборону.

Москва і Тегеран пообіцяли обмінюватися інформацією, проводити спільні навчання та "забезпечувати регіональну безпеку", але не зобов'язалися захищати одне одного у разі нападу. Економічні зв'язки між двома країнами також залишаються скромними - обсяг торгівлі становить близько 4-5 млрд доларів.

Втім військові та промислові зв'язки зростають. У лютому газета Financial Times повідомила про велику угоду, за якою Росія мала постачити Ірану переносні зенітні ракетні комплекси Verba на суму 500 млн євро.

Іран уже отримав навчально-бойові літаки Як-130, ударні гелікоптери Мі-28 та очікує винищувачі Су-35, хоча системи Verba Росія поки не поставила.

Використання іранських дронів Shahed суттєво змінило тактику російських військ на українському фронті. Однак торік Москва різко наростила власне виробництво безпілотників, зменшивши залежність від іранської зброї.

Для Москви Іран надто важливий, щоб допустити його падіння - але недостатньо важливий, щоб воювати за нього. Цей розрахунок може змінитися, але наразі втручання Росії, ймовірно, залишатиметься переважно на рівні слів.

Роль Китаю як економічного "рятівного кола"

Китай рішуче засудив убивство аятоли Алі Хаменеї, і Пекін історично виступає проти американських стратегій зміни режимів у різних країнах світу.

В основі китайсько-іранських відносин лежить взаємовигідне економічне партнерство, зазначає Шон Юань із підрозділу Global China Unit Всесвітньої служби BBC. Китай є найбільшим торговельним партнером Ірану та його найважливішим покупцем енергоносіїв.

Попри роки жорстких американських санкцій проти Ірану, Пекін залишався для Тегерана економічним "рятівним колом", закуповуючи великі обсяги його нафти за зниженими цінами через так званий "тіньовий флот" - судна з фіктивною реєстрацією, що обходять санкції для транспортування нафти.

Наприклад, у 2025 році Китай придбав понад 80% іранської експортованої нафти, а доходи від китайських закупівель допомогли Ірану стабілізувати економіку та фінансувати оборонні витрати, навіть коли західні ринки для нього закрилися.

25-річна стратегічна угода, підписана у 2021 році, закріпила ці відносини, пообіцявши сотні мільярдів доларів китайських інвестицій в іранську інфраструктуру та телекомунікації.

Китайська "гра в довгу"

Історично підхід Китаю до напруженості між Іраном та Ізраїлем, а також між Іраном та США полягав у стратегічному балансуванні.

Під час попередніх ескалацій, зокрема 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном влітку 2025 року, Китай послідовно закликав до "стриманості", водночас звинувачуючи "зовнішнє втручання" - непрямий натяк на політику США, зазначає кореспондент Шон Юань.

У попередніх зіткненнях між Іраном та Ізраїлем Китай виступав дипломатичним щитом для Тегерана, використовуючи своє право вето - або погрозу його застосування - щоб пом'якшити резолюції ООН. Водночас Китай ніколи не пропонував прямого військового втручання.

Стратегія Пекіна завжди полягала в тому, щоб утримувати США втягнутими на Близькому Сході, не допускаючи повного регіонального колапсу, який міг би різко підвищити світові ціни на нафту.

Прозахідний режим у Тегерані став би катастрофічною геополітичною поразкою для Китаю, адже Іран не лише постачає енергоносії, а й політично виступає вагомою противагою американському впливу в регіоні.

Іран є членом Brics і Шанхайської організації співробітництва та слугує ключовим географічним сполучним ланцюгом між Центральною Азією, Кавказом і Близьким Сходом.

Падіння Ісламської Республіки могло б послабити довіру до багатосторонніх механізмів, які Москва і Пекін намагаються зміцнити.

Без повномасштабного вторгнення США та Ізраїлю в Іран його політичні та військові структури, ймовірно, збережуться.

Пекін гратиме у свою звичну "гру в довгу", намагаючись вибудувати відносини з тим, хто посяде місце Хаменеї як лідера Ірану, тоді як Росія шукатиме власні можливості.