Війна, вовки та сказ. Чому хижаки перестали боятися людей і чи треба відновити полювання в Україні

Полювання в Україні заборонили від початку повномасштабного вторгнення Росії, і періодично з'являються новини, що хижаків через це стало набагато більше. Мовляв, вони заходять у міста, крадуть птицю і худобу, хворіють на сказ і загрожують людям.

Мисливці кажуть, що вовків дедалі частіше бачать біля сіл. За даними Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР), з 2021 по 2025 рік кількість цих хижаків виросла з 1900 до 3465.

"Найчастішою причиною агресивної поведінки вовків є не голод, а сказ, яким вони часто заражаються від інфікованих лисиць, популяція яких збільшилась в 5-10 разів. Так само як і побільшало випадків сказу", — кажуть в УТМР, згадуючи випадок, коли прикордонники на Львівщині фіксували зграї вовків.

Незалежних підтверджень таким оцінкам УТМР немає. А науковці наполягають, що точних даних про чисельність хижаків зараз в Україні взагалі не існує, тож проблему легко можуть перебільшувати.

Ми розбиралися, чи справді в Україні побільшало хижаків і сказу і чи може відновлення полювання це змінити.

Очі "скляні"

"І коли ти її пужаєш, вона просто сидить і на тебе дивиться", — розповідає мешканець Засупоївки на Київщині та наголошує — за все життя він ніколи не бачив стільки лисиць у селі, як в останні роки.

"Я подзвонив своїм товаришам, ми цю лисицю знайшли, є для цього собаки, які допомагають їх ловити. Коли її побачили, то вона не тікала — просто вийшла на мисливця і йшла на нього. Її застрелили, віддали на ветстанцію — у неї був сказ. Це видно було і так — очі "скляні"…", — пояснює він.

Директор Яготинського мисливського господарства Українського товариства мисливців і рибалок Сергій Шевченко підтверджує — після заборони полювання хижаків на Київщині стало більше.

"От у нас тепер є вовки, шакали. Шакалів у нас не було, ми ніколи їх не бачили раніше, фазани з'явилися. Наприклад, наше господарство невелике, 45 500 га, у нас по нормативах має бути 45 лисиць, а їх 245. Замість 20 голів косулі, вже 100", — каже Шевченко.

Чи побільшало випадків сказу?

За словами Сергія Шевченка, лисиці у пошуках їжі заходять у села і витягують із дворів курей, гусей, індиків.

"Бігають по Яготину, підозріло поводяться, нападають на людей, велосипедистів", — каже мисливець.

Він наголошує, що кількість випадків сказу у громаді також росте, а вакцинація тварин майже не відбувається.

"На 2025 рік це 100% не було грошей. Ніхто не виділяв ніде нічого, тобто у наш регіон. Вакцинацію ми не проводили ніякої", — запевняє Шевченко.

Бориспільська районна військова адміністрація Київської області у відповідь на запит BBC News Україна повідомила, що з 2022 по 2026 роки (станом на 15 квітня) у районі виявили 16 випадків сказу у тварин. З них цього року - три: у двох котів і одного собаки. Кількість звернень від мешканців щодо контакту з імовірно інфікованими тваринами за останні чотири роки у громаді не зростає. До прикладу, у 2024 їх було 235, а у 2025 - 194.

Натомість за даними Центру громадського здоров'я МОЗ України, в останні роки по країні загалом зростає кількість звернень через укуси або контакти з тваринами, які можуть бути інфіковані сказом.

Загальноукраїнська статистика така: у 2023 році було 1845 звернень, у 2024 — 2507, а у 2025 — 2531.

Якщо у 2023 році лікарі зафіксували одну смерть від цієї хвороби, то у 2024 та 2025 роках кількість жертв зросла до двох щороку. Така ж тенденція і у 2026-му — станом на 1 березня хвороба вже вбила одну людину. Водночас об'єктивно не можна стверджувати, що це епідемія.

Сергій Шевченко вважає, що не всі випадки сказу можуть бути задокументованими, бо не всіх інфікованих тварин доставляють до лабораторії.

Яка ситуація із протидією сказу

Диких тварин імунізують від сказу, розкладаючи в лісі вакцини-приманки у вигляді невеликих брикетів із запахом м'яса, всередині яких захована капсула з вакциною.

До 2022 це відбувалося з літаків та в ручну, тепер авіацію не залучають.

У Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на запит BBC News Україна відповіли, що від початку воєнного стану проведення такої імунізації диких хижих тварин призупинили. Відновили у 2023 році, але не всюди, наступного року площі обробки збільшили.

Не менш важливий спосіб протидії сказу — вакцинація домашніх тварин. Цим мають займатися їхні власники та робити профілактичні щеплення.

Ігор Дикий, зоолог, менеджер напряму "Рідкісні види" Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, розповідає, що найслабші до сказу саме свійські тварини.

Серед лабораторно підтверджених випадків сказу, повідомляють у Держпродспоживслужбі, з 2016 по 2025 роки, 57% випадків - саме у котів та собак. Ще 29% — лисиці.

"Позиція WWF-Україна — подолання сказу можливе лише через відновлення та модернізацію програми пероральної імунізації. Вона відіграє головну роль. Відстріл залишається винятковим інструментом. Коли є науково підтверджена неможливість застосування інших методів контролю", — каже Ігор Дикий.

Що робити з лисицями?

Сергій Шевченко з УТМР переконаний, що для того, аби врегулювати ситуацію з кількістю хижаків, потрібно відкрити полювання, принаймні на лисицю.

"Вовк їсть собак, лисиця їсть котів. Ситуація близька до критичної. Буде ще збільшення хижаків і більше сказу, покусів. Бо, наприклад, багато хто хоче цю лисичку потрогати, яка вона пухнаста. А це небезпечно", — каже Шевченко.

Він показує звернення мешканців громади з проханням "зменшити популяцію лисиць", бо ті крадуть птицю і хворіють на сказ.

Староста Панфильського старостинського округу Яготинської міської ради Расіна Шкльода каже, що місцеві мешканці дійсно постійно звертаються до неї зі скаргами на лисиць.

"У нас болотиста місцевість, лисиць стало більше в останні один-два роки. Але щоб так на дитячому майданчику вони були, як-то кажуть пішки вже по селу ходили і до людей лізли — такого не було", — каже староста.

А також зазначає, що в самих Панфилах лисиця зробила собі гніздо в подвір'ї у жінки та згодом її вкусила — роздерла штани та залишила подряпини.

Підрахунок — неможливий

Марина Шквиря, кандидатка біологічних наук, координаторка проєктів БО БФ "Збережи Дикість" переконана, що будь-які заяви про "різке зростання" кількості хижаків зараз є спекулятивними.

"Починаючи з початку війни з 2014 року в нас "відвалився" облік мисливських видів майже на всій території Луганської області, Криму і частини Донецької. З 2022 року — військові дії, мінування, небезпека прикордонних територій, додаткові барʼєри на кордонах навіть у відносно безпечних регіонах, типу Карпат — це складні умови для обліку", — каже Шквиря.

Вона наголошує, що напередодні повномасштабного вторгнення статистичний аналіз показував, що кількість вовків зменшується. Яка ситуація зараз — говорити майже неможливо.

"На окремих локаціях суб'єктивно може бути враження, що когось стало більше, когось менше. Але коли немає комплексного моніторингу, який все це відстежує, щось сказати про кількість не можна".

Зоологиня пропонує критично подивитися на раптовий сплеск уваги до хижаків. На її думку, за емоційними заявами про їхню "навалу" часто стоїть цілком прагматичний бізнес-інтерес мисливських господарств.

Шквиря зазначає, що тема сказу та хижаків — це "ідеальна обгортка" для того, щоб порушувати питання про повне відновлення полювання в Україні.

"Нікого насправді не цікавить вовк чи лисиця. Це просто витрата грошей. Всіх цікавлять мисливські види: копитні, птахи, зайцеподібні. Але почати розмову про їх відстріл під час війни складно, тому мисливці обирають більш "яскраві" теми: мовляв, якщо ми не прийдемо, то стане багато вовків, і ми всі помремо".

Для багатьох господарств розведення тварин — це великі інвестиції. Олені та кабани потребують підгодівлі та охорони, що під час війни приносить лише збитки без можливості заробити на полюванні.

"Звісно, людей цікавить бізнес і кошти, які вони вклали. Але вони не хочуть починати чесну розмову: "Війна триває довго, ми несемо витрати, коли нам дозволять полювання?". Замість цього вони використовують скандальні теми про епідемію сказу та небезпечних хижаків як законну точку входу в дискусію", — каже зоологиня.

За словами Шквирі, можливості, прописані в законі про мисливське господарство щодо регулювання чисельності, стають зручним інструментом.

"Тема санітарно-епідеміологічних моментів дозволяє легально повернутися до обговорення відкриття сезону. Проте варто розуміти: вовк тут лише привід, щоб знову отримати доступ до тих видів, які приносять прибуток мисливцям".

Тварини перестали боятися людей

Ігор Дикий із WWF-Україна звертає увагу на тому, що заборона полювання збільшила не лише кількість диких тварин, а і копитних.

"Вовк сам по собі не існує, є екосистема. У вовка є їжа. І плодючість будь-якої тварини залежить від комфортних умов. Чисельність зросла не тільки вовка, а і оленя, козулі, лося, лисиці, шакала і так далі", — пояснює науковець.

"Маніпуляція фактів від мисливців - це основний чинник для того, щоб відкрити полювання. Тому що тут є раціональне розуміння того, що вовки і лисиці є носіями сказу. Але якщо дозволять полювання на них, то значить можна виходити в угіддя і полювати не тільки на них", — додає Ігор Дикий.

Науковець при цьому переконаний, що варто говорити про збільшення вовків та лисиць за останні два роки удвічі, а не в 3 чи 5 разів, як часом говорять мисливці.

Дикий зазначає, що без полювання тварини перестають боятися людей, більше не сприймають їх як джерело небезпеки. Раніше запах людини, бензину, машини — асоціювався у тварин із полюванням. Тепер — ні.

Окрім того, що тварини можуть виходити в села і міста, вони все частіше створюють аварійні ситуації на дорогах.

"Я сам недавно мало не мав ДТП з косулею. Дивом уник аварії. А буквально за цей рік в нас на дорогах Львівщини вже збито три лосі червонокнижних. Минулого року сім лосів збили на дорогах Львівщини. У цих ДТП був загиблий і пасажир", — каже Дикий.

Він наголошує, що в багатьох європейських країнах мали подібні проблеми і почали будувати траси із загородженнями та переходами, аби тварини не могли вискочити на дорогу. В Україні з цим поки що є проблема.

Браконьєрів стало менше

Громадський активіст Артур Койчуренко, який живе у Краснокутській громаді на Харківщині каже, що тварин в останні чотири роки справді стало більше.

"Особливо копитних: це кабан, олень, косуля. Бо це основні тварини, на яких тут завжди відбувалося або полювання, або браконьєрство", — розповідає Койчуренко.

Він зазначає, що іноді лисиці залазять у двори і крадуть свійських тварин, але "це не дуже масове явище".

"Зазвичай ці тварини тримаються все-таки на відстані, обережно поводяться", — каже активіст.

Він не прихильник полювання і вважає, що його заборона вплинула на природу позитивно.

"Якщо раніше полювання було ремеслом, яке закривало певні потреби людини у виживанні — одяг, їжа, то зараз, немає цієї проблематики. Вже давно полювання перетворилось на розвагу", — міркує Койчуренко.

Вовчик-братик

Український зоолог, еколог, директор Поліського природного заповідника Сергій Жила не такий категоричний щодо полювання.

"Переконаний, що сучасне цивілізоване мисливське господарство в Україні потрібне", — каже еколог.

На його думку, полювання — це частина української етнокультури і звичаїв ще з козацьких часів.

"Ми багато чуємо про фінську чи німецьку мисливські культури, але насправді у нас вона була ще більша. У нас вона була більш загальнодоступною. У тих країнах це було право князя чи там графа, а у нас мисливцем був рядовий козак", — розповідає Жила.

Він переконаний, що в давнину для українців полювання було більш відпочинком, а не заробітком чи статусом.

Навіть образ вовка в Україні історично відрізнявся від європейського.

"У наших казках вовк не їсть Червону Шапочку чи бабусю. Це "вовчик-братик" — до нього завжди ставилися доброзичливо.

Завжди казали: "Тримаю 10 овець і 10 корів, бо одна корова може захворіти, інша десь в болоті втопитися, двох чи трьох корів може з'їсти вовк. Наші предки ставилися до нього філософськи. У казці "Жив-був пес" вовк — це фактично образ вільного козака", — розповідає науковець.

Вовк — привід для гордості?

Сьогодні Україна має одну з найстійкіших популяцій вовка в Європі. За словами зоолога, це привід для гордості, адже українські ландшафти та підживлення популяції зі сходу створюють унікальний генетичний фонд. Проте зараз цей баланс змістився.

"Чисельність вовка у нас дещо надмірна. Це легко вирахувати, якщо порівняти кількість хижаків та кількість їхніх жертв (копитних)", — зазначає Жила.

Він пояснює, що вовк — унікальний серед великих хижаків, бо здатний розмножуватися блискавично. У сприятливих умовах у виводку може бути не два, а шість чи навіть вісім вовченят. Поєднання закинутих угідь та відсутності полювання створює для такого "демографічного вибуху" ідеальні умови.

Сергій Жила переконаний: виходом із кризи, яка наразі складається, є не тотальна заборона чи стихійний відстріл, а перехід до "цивілізованого мисливського господарства європейського типу".

"Питання з вовком — це більше політичне питання, ніж зоологічне. Нам потрібен план управління. У заповідниках ми вовка не чіпаємо, а в мисливських господарствах, де хочуть розводити копитних, політика має бути іншою", — наголошує експерт.

Україна має щонайменше чотири різні популяції вовка (Поліську, Карпатську та дві Степові), і кожна потребує окремого підходу. Наприклад, на Поліссі стратегію треба узгоджувати з країнами Балтії, а в Карпатах — із Західною Європою.

Еколог закликає до відкритого діалогу, щоб зняти напругу між мисливцями та зоозахисниками.

"Конфлікти по вовчій темі будуть обов'язково, але вони не мають бути надмірними. Потрібно сідати за круглий стіл: мисливці, науковці та громадськість. Тільки так можна вибудувати спільну програму дій", — вважає Жила.

Натомість поки що, повідомлення про вовків, які заходять в села викликають найбільше емоцій і страху.

Цього року вовків бачили в селах на Житомирщині, Волині та Чернігівщині. Найчастіше — тварини шукають їжу. Можуть нападати на собак.

Авторка блогу "В природі" Аня Большакова навіть вирішила зняти документальне кіно про українського вовка і перше, що для цього зробила, — поїхала у Хмельницьку область, щоб перевірити, чи справді там бачили вовків.

"Моніторила новини, де найчастіше писали про напади вовків. На Хмельниччині за 2025 рік побачила кілька таких випадків. І в мене виникла підозра, що це просто місцеві мисливці так хочуть собі відкрити дозвіл на полювання", — розповідає блогерка.

Вона відвідала вісім сіл, поспілкувалася з місцевими мешканцями.

"Поговорила з людьми в сільських магазинах, в кав'ярнях. Ніхто не бачив. Я підвозила людей, які ходять по гриби. І вони такі: "Ой, оце я буду боятися наступного літа іти по гриби". Кажу: "А чого? "Ну, вовки", я кажу: "А ви їх бачили?" "Ні, я бачила новини".

Криза у мисливстві

Під час війни полювання дозволяється лише як санітарний відстріл диких тварин — щоб регулювати їхню чисельність та запобігти поширенню хвороб. Таке рішення може ухвалити оперативний штаб ради оборони в областях враховуючи інформацію від Головного управління Держпродспоживслужби.

Мисливський сезон 2025–2026 в Україні відкрити повноцінно дозволили лише у трьох областях — Закарпатській, Миколаївській та Черкаській. В інших регіонах діяльність мисливців звели до мінімуму — переважно санітарний відстріл хижаків спецбригадами або єгерськими службами.

У прифронтових зонах та на деокупованих територіях будь-яке добування звірів заборонили повністю.

У Всеукраїнській асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ) закликають державу відновити полювання, називаючи його критично важливим для стримування епідемій сказу та африканської чуми свиней.

"Варто зазначити, що понад 100 тисяч мисливців сьогодні служать у Силах оборони України. Для військових і ветеранів війни полювання та риболовля нерідко стають важливим інструментом психологічного відновлення та реабілітації", — кажуть в організації.

Самі ж мисливці сьогодні переживають кризу галузі та кадровий голод.

Сергій Шевченко з УТМР каже, що принаймні половина мисливців у їхній громаді служить у ЗСУ.

"Ми чотири роки не отримуємо зарплати, з першого дня війни практично усі працівники єгерської служби звільнилися, тобто чотири роки ми працюємо на громадських засадах", — розповідає Шевченко.

Навіть для санітарного відстрілу, каже він, бракує людей. Мисливець, який отримує дозвіл на полювання, нині має перебувати на військовому обліку у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Цей факт зупиняє частину чоловіків брати участь у полюванні.

"Залишилися в основному пенсіонери", — каже про кадрові проблеми серед мисливців Сергій Жила.

Він переконаний, це проблема для мисливських господарств.

Мисливців також не вистачає і для розкидання вакцини для хижаків — чим менше людей до цього залучені, тим менші площі вони здатні охопити.