У Путіна закінчуються карти у великій грі: що це означає - аналіз Newsweek

Американське видання Newsweek пропонує зріз нинішнього місця Росії у світовій політиці.

Відправною точкою стає майже непомітна роль Володимира Путіна в одній з найнапруженіших міжнародних криз - навколо Ірану.

Поки інші країни активно ведуть дипломатичні переговори, російський лідер з'являється лише епізодично. І, що важливо, без реального впливу на те, як розвиваються події.

На думку автора, це показовий момент. Він говорить більше, ніж будь-які офіційні заяви: Росія все частіше опиняється осторонь майданчиків, де ухвалюються ключові рішення у світі.

З цього невеликого епізоду вимальовується ширша тенденція: декларуючи себе одним із центрів "багатополярного світу", Москва, як зауважує Newsweek, дедалі частіше виглядає радше спостерігачем.

Гучна риторика і незручна реальність

І тут дуже помітний розрив між гучними заявами російських посадовців і реальною ситуацією.

Російські чиновники регулярно різко висловлюються про Європу, змальовуючи її слабкою та залежною.

Так, спецпредставник Путіна Кирило Дмитрієв заявив, що "Європа і Британія будуть благати про російські енергоресурси". Також він назвав британського прем'єра Кіра Стармера та інших європейських лідерів "розпалювачами війни з Великої Британії та ЄС" і "лідерами хаосу".

Схожу лінію, але ще різкіше, просуває заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв.

Водночас реальні цифри показують іншу картину. Європейська комісія повідомляє, що залежність Євросоюзу від російського газу впала з 45% на початку війни до приблизно 12% у 2025 році. Крім того, ЄС ухвалив рішення поступово повністю відмовитися від решти імпорту.

Це означає, що один з головних важелів впливу Росії на Європу, який існував десятиліттями, суттєво ослаб.

У цьому світлі за бравадою Дмитрієва та Медведєва, як вказує видання, проступає інша картина: ресурси Росії значною мірою скувала війна проти України, економіка перебуває під тиском санкцій, а залежність від Китаю лише зростає.

Тому антиевропейська риторика дедалі більше виглядає як спроба приховати власну слабкість.

За оцінкою Центру Карнегі "Росія-Євразія", Росія перетворилася на "економічно безнадійний випадок. Вона загрузла у війні, яка зайшла в глухий кут, є надзвичайно дорогою, та від якої суспільство може ніколи повністю не оговтатись".

Коли вирішують інші

Особливо виразно зниження ролі Москви проявилося в дипломатії довкола Ірану, пише Newsweek.

Переговори про припинення вогню відбувалися за посередництва Пакистану, тоді як Росія - попри партнерство з Тегераном - лишилася осторонь.

Це важливий сигнал: Москву більше не сприймають як незамінного посередника навіть у регіонах, де вона раніше претендувала на особливий вплив.

Водночас союз Росії та Ірану має очевидні обмеження.

Підписані угоди не передбачають взаємної військової оборони, що свідчить про неспроможність сторін підтримати одна одну у критичний момент. Партнерство існує, але його ресурс явно не дотягує до рівня великої геополітики.

Вигода без контролю

Економічно Росія виграє від кризи на Близькому Сході - передусім через зростання цін на нафту.

Але, як підкреслює Newsweek, це не результат продуманої стратегії Кремля. Швидше це наслідок дій інших країн, зокрема США, які впливають на ситуацію на ринку.

Тобто йдеться про вигоду, яка виникла випадково, через зовнішні події. А така вигода не перетворюється на стабільний вплив.

Китайський чинник

Ще одне серйозне обмеження для Росії - це її залежність від Китаю.

У відносинах із Пекіном Москва перебуває у слабшій позиції. Як зазначає Інститут досліджень безпеки ЄС, ці відносини є нерівними.

Китай має більше свободи дій і може змінювати свою політику тоді, коли вважає за потрібне. Росія ж, навпаки, дедалі сильніше залежить від китайського ринку та постачань.

Через це Москва змушена діяти в рамках, які фактично задає сильніший партнер.

Це може стати ще очевиднішим під час відкладеного візиту Дональда Трампа до Китаю, який перенесли на 14–15 травня. Для Пекіна пріоритет - стабільні відносини зі США як із ключовим суперником і водночас великою світовою державою.

Партнерство з Росією для Китаю важливе, але не головне. Воно поступається відносинам із США, які безпосередньо пов'язані з ключовими інтересами Пекіна - зокрема питаннями Тайваню, Індо-Тихоокеанського регіону, світової торгівлі та інвестицій.

Тиск замість лідерства

Втім Росія все ще має інструменти впливу, зазначає Newsweek.

Вона може тиснути на країни НАТО різними способами: проводити кібератаки, втручатися в політику інших держав, використовувати економічний тиск і робити жорсткі, зокрема ядерні, заяви.

Але, на думку автора, це більше про створення напруги і проблем, ніж про справжнє лідерство у світі.

Також Росія може посилити тиск в Україні, поки триває новий наступ, а переговори фактично зайшли в глухий кут. Не виключено, що вона частіше застосовуватиме нову гіперзвукову зброю "Орешник".

Крім того, Москва може активніше, хоч і не відкрито, підтримувати Іран. Це може ускладнити ситуацію для США і змусити їх витрачати більше ресурсів. Але водночас такі дії можуть зруйнувати будь-які спроби налагодити відносини з командою Дональда Трампа щодо України та санкцій.

Усе це - реальні загрози. Але така поведінка більше схожа на дії "спойлера" - того, хто заважає іншим, а не керує процесом.

Як сказано в матеріалі, Володимир Путін "ще має карти". Але це радше карти гравця зі слабкою позицією, який покладається на блеф, а не на можливість диктувати правила гри.

Фронт і реальність

Ця картина перегукується з оцінками Інституту вивчення війни, який аналізує військову ситуацію - зокрема перебіг наступу російських військ в Україні у 2026 році.

За даними аналітиків, начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов регулярно заявляє про великі успіхи, які суттєво не збігаються з реальними даними. Повідомлення про захоплення значних територій і десятків населених пунктів не підтверджуються спостереженнями.

Насправді просування російських військ значно скромніше, а подекуди фіксуються навіть втрати позицій.

Темпи наступу сповільнюються, втрати залишаються високими, а можливості поповнення особового складу викликають дедалі більше запитань.

Водночас українська оборона зберігає стійкість, а лінія фронту загалом залишається стабільною.

Спроби подати ситуацію як безперервний наступ супроводжуються тим, що звіти охоплюють дедалі довші періоди, а старі заяви подаються як нові досягнення.

У підсумку і Newsweek, і Інститут вивчення війни сходяться в одному.

Росія все ще здатна тиснути і створювати напругу. Але дедалі частіше вона виглядає не як гравець, який керує грою, а як той, хто просто намагається в ній утриматися.

І робить це не стільки завдяки реальній силі, скільки за рахунок гучних заяв і інформаційного ефекту.