Командувач військ Німеччини: Росія може почати війну проти НАТО за три роки - до цього треба готуватись

Генерал Карстен Броєр - людина, яка поспішає. Як головнокомандувач збройних сил Німеччини він є наймогутнішим і, можливо, найважливішим військовим у Європі. Йому доручили швидко розширити збройну могутність Німеччини, перетворюючи її армію на найпотужнішу бойову силу континенту.

Він вважає, що постійні спроби Росії зміцнити свої війська, збільшуючи призов та інвестиції в озброєння, зроблять їх достатньо сильними, щоб розпочати напад на територію НАТО до 2029 року.

"Я ніколи не стикався з такою небезпечною, такою терміновою ситуацією, як сьогодні", - сказав він мені на військовій базі в Мюнстері, поблизу кордону з Нідерландами.

"Отже, те, що ми бачимо, з чим ми стикаємося, – це загроза з боку Росії. Ми чітко бачимо, що Росія нарощує свою армію майже вдвічі у порівнянні з тією, що була до війни проти України… У 2029 році Росія зможе розпочати масштабну війну проти НАТО. І як військовий я маю сказати: "Гаразд, ми повинні бути готові до цього".

Броєр вступив до армії тодішньої Західної Німеччини у 1984 році, коли йому було 19 років.

Він говорить м'яко та вдумливо. У ньому немає жодної солдатської пихи, жодного натяку на військовий мачизм, але, тим не менш, він явно прагне трансформувати німецьку армію та поставити її в центр нової мапи сили континенту.

Під його командуванням німецькі збройні сили швидко почали зростати як за чисельністю, так і за потужністю. Прогнозують, що Німеччина витратить 162 мільярди євро на свої військові потреби у 2029 році, порівняно з 95 мільярдами євро у 2025 році. Опитування громадської думки показують, що це збільшення має сильну підтримку німецької громадськості.

Нещодавно програма переозброєння такого масштабу могла б стривожити сусідів Німеччини, пробудивши привидів темного минулого Європи.

У XX столітті Німеччина використовувала свої потужні армії для ведення одних з найруйнівніших воєн в історії людства, спустошивши значну частину континенту та вбивши мільйони.

Придушуючи свої військові сили роками, намагаючись спокутувати скоєні нею жахи, чи зможе Німеччина реалізувати свої нові амбіції стати найвидатнішою військовою державою Європи? І якщо припустити, що це станеться, як вона діятиме в цій ролі?

Велика рівнина

Щоб побачити наочну ілюстрацію того, як змінилося місце Німеччини в Європі, відвідайте Литву, де Німеччина вперше з часів нацистської окупації має постійну військову присутність.

У Литві розміщено близько 1200 німецьких військовослужбовців. До кінця наступного року їхня кількість зросте майже до 5000.

BBC спостерігала за тим, як 45-та танкова бригада проводила бойові стрільби за кілька кілометрів від кордону з союзником Росії Білоруссю. Вони відпрацьовували вторгнення зі сходу.

Засніжена, подекуди лісиста місцевість тут є частиною Великої Європейської рівнини.

Від Північного та Балтійського морів на заході до стін Кремля на сході місцевість рівнинна. Тут мало природних перешкод – немає гірських хребтів, немає непрохідних річкових долин. Вона дуже вразлива до вторгнення.

У вересні 1812 року армія Наполеона пройшла через неї аж до російської столиці. Гітлерівські війська блискавично дісталися до воріт Москви у вересні 1941 року, але їх відкинули радянські війська аж до Берліна. Армії рухалися туди і назад через цю відкриту місцевість.

Якщо географія - це доля, то Велика рівнина формувала історію воєн тут протягом століть.

"Гадаю, ми тут, щоб виконати те, чого очікують від нас наші сусіди", - сказав мені підполковник Себастьян Хаген, командир 45-ї танкової бригади.

"Канцлер Німеччини (Фрідріх Мерц) оголосив, що ми створюємо найпотужнішу армію в Європі. І я думаю, що це відповідає ролі Німеччини завдяки нашим економічним перевагам, а також нашій ролі в Європі. І ми робимо це не самотужки, очевидно, ми робимо це разом із НАТО та з Європейським Союзом".

Ця обережна, несподівана підтримка військових зусиль Німеччини знову і знову лунає в розмовах з німецькими військовими.

Суть у тому, щоб нагадати, що цього разу Німеччина тут не як загарбник і окупант, а як бажаний і цінний союзник; що ця Німеччина, демократична Німеччина, прагне не домінувати, а співпрацювати.

У розпал холодної війни Німеччина мала понад півмільйона озброєних військовослужбовців, але завжди в складі НАТО та під наглядом США.

Але після розпаду Радянського Союзу Німеччина, як і більша частина Європи, скоротила свої збройні сили до менш ніж половини їхньої колишньої чисельності. Близько навіть повідомлення, що спорядження бракує настільки, що новобранці тренуються з ручками від мітел замість гвинтівок.

Протягом десятиліття з 2007 по 2017 рік Німеччина, найнаселеніша країна Європи та безумовно найсильніша економіка, зазвичай витрачала лише 1,2% свого ВВП на оборону.

Це було показником того, як низько опустилися оборона та безпека в пріоритетах країни, а також показником самовдоволення, в яке поринула більша частина Європи. Нова ціль оборонних витрат Німеччини становить 5% її ВВП.

Інші європейські країни також переглядають свої військові пріоритети після початку війни Росії в Україні.

Велика Британія минулого року зобов'язалася досягти цільового показника у 5% BBП до 2035 року, а Франція прагне 3,5%. Але ці витрати все ще не можуть конкурувати з Москвою, яка, за оцінками, витратила 7,1% ВВП на свої військові потреби у 2024 році.

Культурна революція

Переозброєння в масштабах, в яких його зараз проводить Німеччина, вимагало суттєвих змін у тому, як країна думає про свою оборону та про місце збройних сил у суспільстві.

На Потсдамській конференції 1945 року, після капітуляції Німеччини, лідери союзників погодилися, що в майбутньому Німеччина має бути демілітаризована.

Західна Німеччина погодилася на це, щоб спробувати спокутувати насильство, яке вона завдала континенту, і дозволила американцям взяти на себе керівництво її обороною.

Ця епоха закінчилася. У 2025 році німецький парламент проголосував за зміну конституції країни, щоби зняти суворі обмеження на запозичення для фінансування розширеного оборонного бюджету.

Тим з нас, хто живе за межами країни, часто важко зрозуміти, якою значущою була ця подія для Німеччини. Але історія - це невидимий гість за кожним столом; країну досі переслідує пам'ять про гіперінфляцію, яка спустошила економіку в 1920-х роках і допомогла нацистам прийти до влади.

Німеччина досить нервово ставиться до боргів і ненадійних грошей. Але вона нарешті дозволила витратам на оборону порушити суворі правила.

Це був надзвичайно важливий момент. "Я б сказала, що це була культурна революція", - каже Софія Беш, старша наукова співробітниця Інституту миру Карнегі, аналітичного центру у Вашингтоні.

"Російське вторгнення в Україну дійсно змінило підхід Німеччини до оборони".

Цей величезний крок майже напевно спричинила промова віцепрезидента США Джей Ді Венса на минулорічній Мюнхенській конференції з безпеки через кілька тижнів після інавгурації Дональда Трампа. Тоді він попередив європейських союзників, що США більше не будуть гарантом європейської безпеки.

Водночас низка повідомлень, які просочилися в пресу, розкрила культуру зневаги в Білому домі Трампа до своїх європейських союзників.

"Я повністю поділяю вашу огиду до європейських халявщиків, - цитували ЗМІ слова міністра оборони США Піта Гегсета своїм колегам.

Кажуть, що саме це переконало канцлера Німеччини Фрідріха Мерца в тому, що європейські держави повинні прагнути "оперативної незалежності" від США в рамках НАТО.

"Майже вся основа післявоєнного врегулювання Німеччини базувалася на Трансатлантичному альянсі", - каже берлінський журналіст і письменник Джон Кампфнер.

"Вона базувалася на припущенні про американську оборону, безпеку та політичну підтримку. Можна, мабуть, назвати це наївним… Але це відчуття безпеки зруйнувала друга адміністрація Трампа".

"Я б стверджував, що це дестабілізує більше німців, ніж британців чи французів, бо британці та французи мають прапор, навколо якого можна згуртуватися, відчуття національності та історії. Але для повоєнної Німеччини все було про новий початок", - каже Кампфнер.

"Йшлося про порядок, заснований на правилах. Це, в багатьох відношеннях, було основним принципом німецької зовнішньої політики. І тепер вони бачать війну на сході, а друга і союзника, на якого вони покладалися на заході, більше немає".

"Тож настрій похмурий, як і всюди в Європі. І є відчуття необхідності переоцінити все".

"Можна назвати це сигналом пробудження, - каже Броєр. - Ми не змогли і не захотіли знову натиснути кнопку паузи... це був величезний крок для Німеччини, величезний крок для німців, безумовно".

Броєр каже, що наразі в армії Німеччини 182 000 військовослужбовців. Він хоче збільшити цю кількість на 20 000 протягом року та ще на 60 000 протягом десятиліття. І ця професійна армія буде додатково доповнена резервом у 200 000 солдатів.

Він розпочав кампанію з набору, щоб залучити до армії тисячі молодих чоловіків; і якщо ця кампанія не залучить достатньої кількості, він з часом виступатиме за повернення призову. Враховуючи громадську підтримку цих заходів, він майже напевно виграє.

Міністерство оборони Німеччини повідомляє, що у лютому до збройних сил подали заяви 16 100 німців, що на 20% більше, ніж у лютому минулого року, а також 5 300 нових співробітників, що на 14% більше, ніж у 2025 році.

Оперативна незалежність

Німеччина хоче ще більше зменшити свою залежність від США, нарощуючи власне виробництво боєприпасів.

Зняття обмежень на запозичення для оборонних витрат спонукало багато німецьких компаній переорієнтувати свою увагу з цивільного виробництва на військове.

Німеччина, як і більшість європейських країн, значною мірою покладалася на американських виробників зброї для винищувачів, ракетних систем та броньованої техніки, як танки. Тепер країна хоче менше залежати від боєприпасів американського виробництва та запровадила тиху політику "купуйте німецьке, де це можливо".

Отже, які можливості наразі мають лише Сполучені Штати й які Європа повинна буде придбати, щоб досягти "оперативної незалежності" Мерца?

"Ми, в Німеччині, склали чіткий список пріоритетів", - каже Броєр.

"Нам потрібна розвідка, спостереження та рекогностування, нам потрібні безпілотники. Нам потрібна можливість завдавати ударів на великій відстані. Також потрібно врахувати можливості космічної галузі. Тож це наші найнагальніші потреби. Але, як я вже казав, ми включили це до списку пріоритетів, працюємо над цим і добре просуваємося".

Я запитав його, чи готовий він стати першим генералом з 1945 року, який очолить німецьку армію у війні в Європі. Він сказав, що справа не у війні.

"Я готую Німеччину до самозахисту шляхом нарощування оборонних можливостей. Це для нас стримування. Ми стримуватимемо загрозу з російського боку".

Іншими словами: готуйтеся до війни, щоб запобігти війні.

Але як щодо оперативної незалежності? Європейського оборонного відомства, яке могло б самостійно впоратися з великою війною без США?

Міністерство оборони США є найбільшим роботодавцем Америки. Очікують, що цього року воно витратить 961,6 млрд доларів, що перевищує навіть нові зобов'язання Німеччини щодо витрат, а також прогнозоване збільшення витрат від таких союзників, як Велика Британія та Франція.

"З точки хору фінансування немає іншого шляху: Німеччина формуватиме майбутнє європейської оборони та безпеки", - каже Софія Беш.

"Але я сумніваюся, що в Європі буде хоча б одна країна, яка зможе наслідувати приклад США. Дуже спокусливо запитувати, чи зможуть Німеччина або Франція виконати цю роль у майбутньому, європейці співпрацюють не так. Ми завжди шукаємо компромісу".

"Також очевидно, що існує проблема довіри. Роль, яку США відіграють у європейській обороні, зростала протягом десятиліть, і довіра, що там будувалася, будувалася протягом десятиліть, і буде важко зайняти це місце за одну ніч".

Але ця довіра падає. Довіра німців до США різко впала під час другого терміну Дональда Трампа. У 2024 році, до переобрання Трампа, 74% німців, опитаних Pew Center, заявили, що вони впевнені у відносинах між двома країнами.

Але в 2025 році лише 27% німців сказали, що відносини зі США були добрими, порівняно з 73%, які сказали, що вони погані.

Незамінна нація?

Мабуть, найяскравішою ілюстрацією трансформації ролі Німеччини в Європі є ставлення її сусідів. Німецький мілітаризм став прокляттям XX століття. Зараз опитування громадської думки показують, що німецьку присутність у Литві підтримують.

У 2011 році міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський відвідав Берлін і виступив з промовою, яка, з огляду на спогади про окупацію Польщі нацистською Німеччиною, здивувала багатьох німецьких дипломатів в залі.

Він закликав Німеччину взяти на себе провідну роль у Європі. Контекстом була криза в єврозоні. Роль, яку він пропонував Німеччині, була економічною, а не військовою, але це був знаковий момент.

"Я боюся німецької могутності менше, ніж починаю боятися німецької бездіяльності", – сказав він, описуючи Німеччину як "незамінну націю" Європи.

Переозброєння Німеччини – це "гарна новина для Польщі, для Європи та для НАТО", – сказав мені польський генерал у відставці Анджек Фальковський, колишній заступник командувача збройних сил Польщі. Він також провів 12 років на керівних посадах у штаб-квартирі НАТО.

"Ми знаємо, якими мілітаристськими були німці, і ми знаємо геостратегічне розташування своєї країни. Ми завжди були як у бутерброді між двома наддержавами".

"Але тепер Німеччина стала четвертою за величиною державою, яка витрачає кошти на оборону у світі", - зазначив Фальковський.

"Тож, як найсильніша економіка в Європі, вони повинні витрачати більше, і для Польщі та для Європи це може бути лише гарною новиною", - додав він.

Розмовляючи з генералом Броєром, я неодноразово помічав, як він наголошує на слові "співпраця". Це спадщина минулого Німеччини, країна повинна докладати великих зусиль, щоб не виглядати так, ніби прагне домінування.

Мене особливо вразила його відповідь на моє останнє запитання. Після закінчення нашого інтерв'ю він сказав мені, що це питання "змусило його почуватися ніяково".

Тож я запитав: "Ви, мабуть, найвпливовіший і найважливіший військовий у Європі. Ви відчуваєте цей тягар?"

"Я думаю, що відчуваю відповідальність щодня, – сказав він, – відповідальність за сили, які я очолюю тут, у Німеччині. Я один зі 182 000 солдатів у Німеччині, і я відчуваю відповідальність як лідер. Я дуже радий бути частиною цієї команди лідерів, тому що нам доведеться зіткнутися з цим разом і впоратися з цим викликом разом. Без сумніву".

Коли заснували НАТО, казали, що його метою було стримувати американців всередині, росіян зовні, а німців пригнічувати. Ця епоха закінчилася. Вісім десятиліть потому Німеччина не впала, вона повернулася, переозброєна, і перебуває в центрі нової військової мапи Європи.