Архітектор кривавої війни проти України: як розвивалася кар'єра Валерія Герасимова

Третє квітня – це 1500-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Війна, яку розв'язала Росія, йде вже п'ятий рік, і всі ці роки головою російського генштабу, а з січня 2023 року і командувачем усіма російськими угрупуваннями військ в Україні залишається Валерій Герасимов, якому в вересні виповнилося 70 років.

Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний розповідав, що вчився у Герасимова. На початку війни здавалося, що учень явно перевершив свого вчителя. Але після провалу російського бліцкригу Герасимов став архітектором кривавої і довгої воєнної кампанії, результат якої поки що складно передбачити. ВВС поговорила з воєнними експертами про кар'єру і методи головного російського генерала.

Британський бригадний генерал Річард Ширрефф бував у російському генштабі й навіть запрошував Валерія Герасимова до себе додому в той час, коли він був заступником головнокомандувача силами НАТО в Європі та вів у Москві переговори про можливу співпрацю.

Він згадує показову історію про російську армію. У 2013 році, під час чергового візиту Ширреффа в Москву, його відвезли з візитом у розташування однієї з танкових бригад, приблизно за дві години їзди від столиці.

"Ми поїхали на обід – він був в опалювальному наметі, дуже смачний, до речі, обід. Так ось, коли ми їхали, на перехресті стояли російські солдати і віддавали нам вітання. І я звернув увагу на те, що вони стояли у валянках", – пригадує генерал.

"Як я зрозумів, читаючи Толстого та взагалі російську літературу, валянки є традиційним способом зберегти ноги в теплі під час російської зими. І з вашими морозами, звісно, треба тримати ноги в теплі. І я сказав людині, яка мене супроводжувала: "Як цікаво бачити, що ваші солдати досі носять валянки".

"А він мені відповів: "Ні, ні, ні. Ніхто з наших солдатів не використовує валянки! Я сказав: "Але ж я щойно їх бачив!" Ну і ось обід закінчився, їдемо ми назад у казарму. На перехресті стоять ті ж солдати. Знову віддають вітання. І я дивлюсь – а вони вже всі в нових блискучих шкіряних черевиках".

"Коли я запросив Герасимова з візитом у відповідь у Бельгію, йому захотілося побачити нашу базу спецназу НАТО. Це звичайний ангар на військовому аеродромі, – каже Ширрефф. – Потім Герасимов прийшов пообідати до мене додому. Він приніс квіти моїй дружині. Але він відмовився вручити їх на порозі, тому що за російською традицією треба спочатку зайти в дім".

58-ма армія і Чечня

Бойовий шлях генерала Герасимова почався під час другої чеченської кампанії. Як начальник штабу, заступник командуючого, а з 2001 року та командувач 58-ою армією Валерій Герасимов прослужив до 2003 року. І з 1999 року з'єднання 58-ою армії були головною діючою російською силою під час другої чеченської війни.

Коли війна почалась, Герасимов був начальником штабу армії, яку на той момент очолював генерал Володимир Шаманов.

У перші місяці війни Герасимову доручили управління військами на Бамутському напрямку, він вів операцію із блокування кордону Чечні з Грузією, а на початку 2000 року командував штурмом села Комсомольське, яке військовим необхідно було взяти до президентських виборів – у результаті цих виборів в кінці березня 2000 року президентом Росії вперше став Володимир Путін.

І хоча перемогу вдалося одержати, через помилки планування військові зазнали важких втрат, а Руслану Гелаєву, який керував чеченським угрупуванням, довелося піти. При цьому правозахисники зазначають, що жителів села російські військові використовували як "живий щит", а частину чеченських бійців, які здалися в полон, розстріляли на місці. Ще близько 20 людей загинули під час етапування.

"Друга чеченська війна вписала в новітню історію країни кілька сторінок, які можна порівняти і з Гернікою, і з Хатинню, – писала про ту операцію в своїй книжці "Друга чеченська" журналістка Анна Політковська. – За кількістю жертв, руйнувань, пролитої крові й наслідків для навколишнього світу. І зовсім неважливо, що поки що цього ніхто не визнав: прийде час – про це заговорять. Одна з таких сторінок називається "Комсомольське".

Сам Герасимов у той час заявляв, що в Комсомольському вбили 1200 бойовиків, а 150 здалися в полон.

"Війна є війна, – визнавав він в 2001 році в інтерв'ю газеті "Красная звезда". – Треба старатися воювати так, щоб взагалі виключити втрати. Для цього необхідно в мирний час навчати війська, забезпечувати їх всім необхідним, а не чекати, поки щось трапиться".

При цьому про самого Герасимова в той час Політковська в своїй книжці відгукувалася як про порядного офіцера. Саме завдяки йому за вбивство чеченки Ельзи Кунгаєвої арештували полковника Юрія Буданова.

27 березня 2001 року кілька військових на чолі з Будановим забрали з дому в поселенні Тангі 18-річну Ельзу. Згідно зі свідченнями, які зібрали правозахисники, офіцер спочатку наказав побити її, вимагаючи видати інформацію про місцеперебування бойовиків, а потім задушив та наказав підлеглим таємно її поховати.

Політковська писала, що під час тієї війни за воєнні злочини арештували лише кількох офіцерів. І що генерал Шаманов, який командував на той момент угрупуванням "Захід", навряд чи допустив би арешт Буданова. Але Шаманов у той час був у відпустці, і рішення про арешт прийняв Валерій Герасимов.

"Герасимов – людина, яка зуміла зберегти офіцерську гідність в запропонованих країною обставинах другої чеченської війни. Вранці йому доповіли про те, що сталося. Генерал сам поїхав у полк, пустив туди співробітників прокуратури і дозволив арештувати Буданова. Той намагався організувати збройний опір, але потім прострелив собі ногу і здався", – писала про ту історію Політковська.

Сам полковник на суді підтвердив цей епізод і навіть розповів, що його підлеглі наставили зброю на Герасимова та його свиту, поки Буданов не погодився здатися. У результаті Буданов отримав 10 років тюрми, був умовно-достроково звільнений в 2009 році, а в 2011 році його вбили на Комсомольському проспекті в Москві.

В кінці 2000 року генерал Шаманов, вигравши вибори, став губернатором Ульяновської області, а в лютому 2001 року Валерій Герасимов став замість нього командувачем 58-ю армією. На той момент фаза активних бойових дій в Чечні закінчилася, в січні 2001 року Володимир Путін оголосив про частковий вивід федеральних військ із республіки, а її головою призначили Ахмата Кадирова.

З листопада 2002 року вже командир Герасимов втратив в Чечні свого заступника. Вертоліт із полковником Станіславом Марзоєвим, сімома військовими 58-ї армії та екіпажем збили із комплексу "Ігла" неподалік від аеродрому Ханкала.

Герасимов про загиблого заступника не забув і з того часу опікується його братом, Аркадієм Марзоєвим, який в той час командував мотострілецьким батальйоном 58-ої армії.

Зараз Аркадій Марзоєв дослужився вже до генерал-лейтенанта і командує 18-ю армією, а на початку російського вторгнення в Україну він був одним із тих, хто керував наступом російських військ на Миколаїв із території Криму.

Довгий час – до початку російського вторгнення в Україну – 58-у армію розглядали як найбільш боєздатне з'єднання російських збройних сил. Вона брала участь в обох війнах в Чечні, а потім в п'ятиденній війні 2008 року із Грузією. А посада командувача цією армією була хорошим трампліном для подальшої кар'єри, в тому числі політичної.

У нинішньому складі Державної думи засідає і Володимир Шаманов, і такі генерали як Віктора Соболєв, Андрій Картаполов і Андрій Гулурєв, які командували цією армією вже після Валерія Герасимова.

І саме конфлікт голови генштабу з одним з останніх командувачів 58-ю армією генералом Іваном Поповим в результаті привів останнього в 2025 році, в розпал війни з Україною, до втрати звання і вироку в 5 років позбавлення волі.

Від Естонії до генштабу

Герасимов, який народився в Казані в 1955 році, із золотою медаллю закінчив Казанське вище танкове училище. Свою службу він почав у Північній групі радянських військ в Польщі, де він служив спочатку командиром танкового взводу, потім роти, а потім і начальником штабу батальйону 80-го танкового полку 90-ї дивізії.

Після виходу радянських військ із Польщі ця дивізія була розформована, але в 2016 році, коли Герасимов уже був головою генштабу, її знову відродили.

Початок перебудови Герасимов зустрів під час навчання у Військовій академії бронетанкових військ імені маршала Малиновського. А потім аж до виходу радянських військ із вже незалежних країн Балтії після розвалу СРСР в частинах Прибалтійського військового округу. Як командир 144-ї мотострілецької дивізії він керував її виведенням в 1994 році з Естонії в Єльню в Смоленській області. Штаб бригади в радянські часи був розташований у військовому містечку Тонді на околиці Таллінна.

У ті ж роки, коли полковник Герасимов командував у Таллінні дивізією, в Тарту на сході Естонії командиром стратегічної 326-ої Тарнопольської важкої бомбардувальної дивізії служив майбутній перший президент Чечні, генерал-майор авіації Джохар Дудаєв.

Коли російські війська остаточно покинули Естонію, полковник Герасимов отримав погони генерал-майора і вступив на навчання у Військову академію Генерального штабу. Там він провів із 1995 по 1997 рік, а після закінчення академії потрапив у структури 58-ї армії в Північно-Кавказькому військовому окрузі.

Після другої чеченської війни кар'єра Валерія Герасимова розвивалася стрімко. Кілька років він побув начальником штабу Далекосхідного військового округу, а потім Північно-Кавказького воєнного округу, майже чотири роки був командувачем Московським військовим округом. А в 2012 році новий міністр оборони Сергій Шойгу представив президенту Путіну Герасимова як нового начальника генштабу.

У листопаді 2026 року Герасимов відзначить 14 років на цій посаді – це більше за всіх його попередників, як у новітні російські, так і в радянські часи.

"Він жорсткий мужик. Такий наче відлитий із заліза – якими зазвичай і бувають радянські генерали. Абсолютне втілення старої радянської і російської військової школи", – резюмує британський генерал Ширрефф свої враження від спілкування із Герасимовим.

Путін відразу ж після призначення поставив перед Герасимовим першочергові завдання – переозброєння армії і флоту, а також вдосконалення не тільки структури військ, а й системи їхнього управління.

На новій посаді Герасимов курував розробкою державної програми озброєнь на 2016-2025 роки, яка передбачала, наприклад, закупівлю 50-ти навчально-бойових літаків Як-130 і відродження Краснодарського, Сизранського і Челябінського авіаційних училищ, які скоротили в ході попередньої реформи армії.

Саме в той період Герасимов зустрічався і з генералом Ширреффом. Уже при першій зустрічі Ширрефф зрозумів, що він і Герасимов говорять на абсолютно різних мовах.

"Зараз складно таке уявити – але тоді НАТО хотіло зробити Росію своїм головним стратегічним партнером. Я їхав в Москву з цією установкою в голові", – розповів Ширрефф ВВС.

"Але Герасимов відразу завів розмову про протиракетну оборону і ядерне стримування. Та в цей момент НАТО реально відклало для себе тему ядерного стримування. Для нас це був пережиток холодної війни. Але не для Росії".

Тоді британський генерал зрозумів, що Росія досі мислить категоріями холодної війни, а Герасимов дав йому зрозуміти, що для Росії НАТО – й досі ворог.

У березні 2014 року Росія анексувала Крим. На той час Герасимов регулярно розповідав про те, як російські прапори підіймаються над колишніми українськими військовими частинами на півострові і як буде організоване виведення в Україну тих українських військових, які не захочуть продовжувати службу в російській армії, бажаючи зберегти вірність ЗСУ.

Після цього генерал потрапив під санкції Європейського Союзу та Канади.

"Я був дуже вражений Кримською операцією 2014 року, якщо винести за дужки питання моралі й те, що це вторгнення в сусідню країну. З воєнного погляду вона була проведена дуже гладко, швидко, з мінімальними втратами", – каже тепер ВВС генерал Ширрефф.

"Пізніше мене здивувало, що як і в Росії, так і на Заході стали називати це проявом "доктрини Герасимова". Із моїх розмов із самим Герасимовим і з даних розвідки НАТО я знав, що такого поняття не існувало".

За словами Ширреффа, те, що зараз називають "доктриною Герасимова" – це, по суті, класична частина російської військової доктрини: підірвати цілісність і єдність противника до початку активних бойових дій, щоб спростити собі завдання. Це така ж частина радянської військової доктрини, як маскування.

Бойові дії, які слідом за Кримом почалися на сході України та призвели до виникнення Донецької і Луганської "народних республік", теж не могли пройти без участі голови російського генштабу.

Розслідувачі з групи Belingcat писали про те, що генерал міг бути причетним до транспортування в Донецьку область установки "Бук", яка 17 липня 2014 року збила малайзійський "боїнг" МН-17.

"Ідеологом розв'язання агресивної війни і воєнного конфлікту на сході України є і підозрюється на основі зібраних фактичних даних начальник генштабу РФ Герасимов", – заявляв у серпні 2015 року головний військовий прокурор України Анатолій Матіос.

Шевченківський суд Києва у результаті прийняв рішення про заочний арешт Герасимова.

Генерал, між іншим, у цей період був зайнятий іншим: він планував російську кампанію в Сирії, яка почалася у вересні 2015 року.

Від Дамаска до Києва

"У Москві я бачив демонстрацію грубої сили і могутності: кабінет Герасимова був розміром із тенісний корт, і він сидів у найбільш дальньому кутку від входу за величезним столом – відразу було видно, що він тут головний, і що він думає про НАТО", – каже генерал Ширрефф.

"Будівля генштабу, звісно, вражає. Там скрізь на стінах фрески із головними битвами Великої Вітчизняної війни, нагадування про радянську та російську воєнну славу", – додає він.

20 вересня 2015 року Росія почала воєнну кампанію в Сирії з ціллю допомогти президенту Башару Асаду зберегти владу і розгромити з'єднання "Ісламської держави".

"Операція ретельно планувалася, враховані всі питання, визначені необхідні сили і засоби. Мається на увазі і бойова складова, і забезпечувальна. Але досвіду проведення перекидання військ і сил на такій відстані, на територію держави, яка не межує із нашою країною, у нас практично не було. Був тільки один приклад в 1962 році – операція "Анадирь", коли СРСР перекинув війська на Кубу", – розповідав сам Герасимов в 2017 році "Комсомольській правді" про те, як він планував операцію в Сирії.

У тому ж інтерв'ю він розповів про те, як під час бойових дій відбувається його взаємодія із Володимиром Путіним. Під час сирійської кампанії, за словами Герасимова, механізм був наступним. Кожен день вранці та ввечері він звітував про стан справ міністру Сергію Шойгу.

А Шойгу, своєю чергою, майже в щоденному режимі – президенту телефоном. Один-два рази в тиждень міністр звітував особисто, показуючи Путіну документи, карти і зібрані відеоматеріали. Іноді Путін і сам дзвонив Герасимову, і тоді на наступний особистий звіт до нього він їздив разом із Шойгу.

"Президент визначає цілі, задачі, він в курсі всієї динаміки бойових дій. До того ж, – на кожному напрямку. І, звісно, ставить завдання на перспективу", – сказав голова генштабу про залученість Путіна в хід сирійської війни.

Близький до Кремля співрозмовник ВВС каже, що під час нинішньої війни Герасимов двічі на день робить особисті звіти про ситуацію на фронті верховному головнокомандувачу.

У 2016 році за успішне, як тоді вважалося, проведення операції в Сирії та розгром основних сил ІД Герасимов отримав із рук Путіна зірку "Героя Росії".

У цей момент навряд чи хтось із них уявляв, що через вісім років, коли Росія загрузне в війні з Україною, сирійська опозиція на чолі з угрупуванням "Хаят Тахрір аш-Шам" зможе за лічені дні здійснити рейд на столицю Сирії, захопити Дамаск і скинути Башара Асада, якому доведеться тікати в Москву.

У той час Герасимов позитивно оцінював результати сирійської кампанії та говорив, що через цю країну пройшло 48 тисяч російських військових, які отримали там неоціненний бойовий досвід.

"Найголовніше обкатати командирів, офіцерів. Командувачі військами округів – всі там побували, і протягом тривалого часу. Всі командували угрупуванням, – сказав Герасимов в 2017 році. – Всі начальники штабів... Дворніков, Картаполов, Суровікін, Зарудницький, Журавльов".

На п'ятий рік війни в Україні ніхто з цих воєначальників не бере участі в активному управлінні бойовими діями. Тож отриманий у Сирії досвід не зробив їх успішними генералами у головній війні Путіна. На п'ятому році війни їх усіх відсторонили від командування.

Провалений бліцкриг

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україні головком ЗСУ Валерій Залужний говорив журналу Time, що вчився в Герасимова та уважно читав його роботи з військової справи. У травні 2023 року генерал Залужний назвав голову російського генштабу "сильним, підступним, часом непередбачуваним" противником.

У великій статті про українського головнокомандувача ВВС розповідало, що після публікації інтерв'ю Time його прізвище стали називати вголос у стінах Військової академії російського генштабу. До публікації Time, казав співрозмовник ВВС із провідного вузу Росії, Залужний був у них кимось на кшталт лорда Волдеморта (злого чаклуна із книжок про Гаррі Поттера, також відомого як "Той, кого не можна називати").

На наступний день після виходу статті прізвище Залужного почало з'являтися не тільки в дискусіях між викладачами, а й "в навчальному процесі".

Військовий експерт із Ізраїля Давид Гендельман, коментуючи слова Залужного, зазначає в розмові з ВВС, що вивчати противника на війні – одна з чеснот воєначальника.

"А те, що багато хто вважає його невдачами на полі бою, – питання, чи зміг би хтось зробити краще", – каже Гендельман.

"Будь-який воєначальник оперує тим набором сил і засобів, які в нього є. Якби в Герасимова з'явилося ще пів мільйона людей, ще мільйон дронів, ще сто тисяч артилерійських стволів... те, що російська армія виявилася не готовою до такої війни, є наслідком того, що Росія як держава виявилася не готова до такої війни і не готувалася до неї".

Гендельман вважає, що в тих умовах, в які потрапив Валерій Герасимов, російська армія показала високий рівень адаптивності. А та кампанія, яку Росія почала 24 лютого 2022 року, швидко провалилася і довелося вести зовсім іншу війну. Відбувся перехід до багаторічної війни на виснаження за прикладом ірано-іракської.

Генерал Ширрефф має інший погляд. "Маршал Тухачевський і полководці Великої Вітчизняної, з одного боку, були жорсткими командирами, часто використовували грубу силу та подавлення вогневою міццю. Але водночас вони провели кілька талановитих операцій – вони могли маневрувати, могли дивувати", – міркує Ширрефф.

"Нічого із цього ми не бачили в ході цієї війни, – додає він. – Все було жорстко, важко і повільно. Те, як безглуздо російська армія діяла на початковому етапі, мене дуже здивувало".

"Я думаю, ми просто побачили армію, яка відображає російське суспільство, – продовжує Ширрефф. – Корупція, клептократія. Офіцери, які говорять своїм начальникам те, що ті хочуть почути, а не те, що їм варто чути. Логістика була підірвана корупцією, розкраданням і хабарництвом, а також – будьмо чесними – самонавіюванням".

Ексрадник заступника міністра оборони України, воєнний експерт Олексій Копитько також вважає, що головною причиною російського провалу в перші місяці війни стала неправильна оцінка ситуації в країні, в яку Володимир Путін вирішив вдертися.

"Базова причина – в Росії втратили розуміння, що таке Україна, – каже Копитько. – У результаті – тотальна недооцінка. Українського суспільства. Української армії. Української держави в цілому. А потім – і реакції Заходу. Що призвело до серії помилок, які перетворили бліцкриг на багаторічну війну на виснаження, де Росія зазнає стратегічної поразки".

На його думку, російське командування спланувало операцію, яка від початку не відповідала умовам її проведення. Вона могла бути успішною тільки у разі відсутності помітного опору, що було свідомо абсурдом та не відповідало українським реаліям.

"Російські воєначальники повірили в свою ж пропаганду (або в хибні дані розвідки чи завірення зрадників), що українці зустрічатимуть окупантів із квітами. Вони більше готувалися до параду, ніж до жорстокої відсічі", – каже Копитько.

Давид Гендельман вважає, що в цих провалах винний радше не сам Герасимов, як голова генштабу, а російські спецслужби: "Готувалися до однієї війни, вийшла інша".

Він зазначає, що розвідувальними операціями перед вторгненням займалася не стільки військова розвідка, скільки П'ята служба ФСБ.

Апаратник

У червні 2024 році Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Герасимова в зв'язку з воєнними злочинами, здійсненими під час російського вторгнення в Україну.

На думку МКС, Герасимов несе відповідальність за ракетні удари по українській енергетичній інфраструктурі, здійснені взимку 2022-2023 років.

Російський Радбез назвав ордер "елементом гібридної війни Заходу проти Росії". Але переслідування Міжнародним судом може бути одним із аргументів для Володимира Путіна, що не змінює свого головного полководця.

За чотири воєнні роки Валерій Герасимов вийшов переможцем із апаратної сутички із засновником ПВК "Вагнер" Євгеном Пригожиним, який запустив мем "Шойгу, Герасимов, де снаряди?"

Герасимов теж добився відсторонення командувача 58-ю армією генерала Попова, який вийшов у конфлікт із головою генштабу, і кілька разів встиг змінити всіх командувачів військовими округами.

Свого протеже, скандального генерала Олександра Лапіна голова генштабу просував до останнього, а коли його все ж звільнили з армії, влаштував його в рідній Казані помічником голови регіону, тож у вересні Лапін із високою долею ймовірності стане новим депутатом в новому скликанні Держдуми.

Герасимов став одним із небагатьох заступників Сергія Шойгу, який зберіг не тільки свободу, але й свої позиції в міністерстві оборони після відставки останнього.

І навіть недавній скандал, коли Герасимов разом із генералом Сергієм Кузовлєвим звітували перед Володимиром Путіним про взяття міста Куп'янськ, яке в результаті, навпаки, було зачищене українськими військами, поки що не похитнув позиції голови генштабу. Кузовлєв за взяття Куп'янська, якого не сталося, і взагалі отримав звання "Героя Росії".

Навіть z-пропагандисти визнають, що нормою в російській армії стали штурми українських населених пунктів "в кредит". Коли голова генштабу звітує Путіну про успіхи, яких насправді немає.

Крім "взятого" ще в кінці листопада Куп'янська, тоді ж, на одній із нарад президента із генералами, новий командувач угрупуванням "Південь" генерал Сергій Медведєв звітував, нібито угрупування, яким він керував, взяло майже 40% міста Костянтинівка і до Нового року захопить усе місто.

Путін запропонував генералу не обмежувати себе якимись конкретними термінами, можливо, вже починаючи про щось здогадуватися. Жодна карта об'єктивного контролю досі не підтверджує захоплення Росією хоч би якихось значних територій в Костянтинівці.

"В категоріях "доктрини Герасимова" і звичної конвенційної війни Росія не змогла реалізувати свої переваги. Герасимову з російським генштабом не вдається довести свою спроможність проти України, як на те багато хто очікував. Досягнення непорівнянні із зусиллями та втратами Росії. Це гарна новина, – вважає Олексій Копитько. – Погана новина в тому, що російська армія знає про сучасну війну більше, ніж будь-яка із західних. Росіяни діляться цими знаннями з іншими диктаторами".

Генерал Ширрефф не впевнений, що Герасимов ще зможе чимось здивувати Захід, але при цьому переконаний, що його не можна недооцінювати. Він вважає, що російська армія вміє вчитися на своїх помилках.

"Зараз це відбувається все швидше. Бойові дії стрімко змінюються в міру розвитку безпілотників та інших технологій, які ми бачимо на цій війні", – каже генерал.

"Це показує мені, що росіяни роблять ставку не тільки на грубу силу, вони здатні виносити уроки з минулого. Але й українці теж вчаться. І я вважаю, що українці роблять це навіть краще, тому що їм дозволено мислити вільно".

Що таке "Доктрина Герасимова"

Ілля Абішев, військовий оглядач ВВС

Напівжартівлива приказка "генерали завжди готуються до минулої війни" має під собою певну підставу.

Воєнні стратеги дійсно часто схильні опиратися на досвід, тактику і зброю попередніх конфліктів при плануванні майбутніх. У результаті нова війна з іншими методами її ведення застає їх зненацька.

Але саме Валерію Герасимову складно дорікнути в стереотипності воєнного планування. Вже сама по собі назва його відомої роботи – "Цінність науки в передбаченні", опублікованої в 2013 році, каже про те, що він серйозно готувався до війн минулого, намагався діяти на випередження та формувати армію зовсім нового зразка.

Багато тез, які він висловив тоді, повністю підтверджуються зараз, на п'ятий рік війни в Україні. Ось тільки кілька з них:

Серед головних ідей Герасимова, які він висловив у програмних звітах в Академії військових наук, помітний акцент на зміні методів ведення бойових дій, стирання різниці між стратегічним, оперативним і тактичним рівнем, наступальними та оборонними діями, гібридний характер сучасних війн, які поєднують військові та невійськові методи, таємні операції, інформаційні та кібератаки.

Роздуми Герасимова, якими він поділився незадовго до початку повномасштабної війни з Україною, виглядають цілком логічними та прогресивними. Він передбачив багато.

Це і необхідність створення єдиної системи інтегрованих сил і засобів розвідки, ураження і управління військами та зброєю.

І масштабне застосування роботизованих комплексів військового призначення, насамперед БПЛА, а також створення системи протидії їм та іншій високоточній зброї, розвиток засобів радіоелектронної боротьби.

І плани створення комплексної системи захисту критично важливих об'єктів інфраструктури.

А ще інформаційні технології, які Герасимов називає одним із найбільш перспективних видів зброї, яка дозволяє дистанційно і приховано впливати на критично важливу інфраструктуру і населення.

"Зневажливе ставлення до нових ідей, нестандартних підходів, до іншої точки зору у військовій науці неприпустимі. І тим більше неприпустиме зневажливе ставлення до науки з боку практиків", – зазначав начальник російського генштабу.

Ексголова ЗСУ Валерій Залужний, мабуть, не лукавив, розповідаючи, що "вчився у Герасимова, читав усе, що він колись написав", називаючи його "найрозумнішим з людей" і "сильним, підступним, часом непередбачуваним противником", якого "треба навіть поважати для перемоги".

Але показово, що багато ідей, які висловив Герасимов, взяла на озброєння та реалізувала не Росія, а Україна. У тому числі ЗСУ зробили те, що він сам називав "асиметричними діями, які дозволяють нівелювати перевагу противника у збройній боротьбі".

Звісно, російська армія теж старається не відставати в технологічних перегонах, але на п'ятий рік війни в Україні їй доводиться вирішувати і значно приземленіші завдання.

Забезпечувати постачання військам на передовій із використанням старих "буханок", цивільних легковиків і гужового транспорту. Намагатися налагодити зв'язок та інтернет, а поки що покладатися на нелегальні "старлінки", китайські "баофанги" і саморобні засоби передачі даних. Закупляти своїм коштом чи через волонтерів усе найбільш необхідне – від системи РЕБ і дронів до генераторів і польових аптечок.

А також розв'язувати сотні інших нагальних проблем – захищати тили від ударів ракет і дронів ЗСУ, рятувати флот, берегти авіацію та бронетехніку, при цьому старатися утримати стратегічну ініціативу, ходити в кровопролитні та малоефективні піхотні штурми.

Так, можна сказати, що наука, технологічна і виробнича сфери, органи держуправління не підвладні начальнику генштабу – він воює тим, що є, із противником, якого вибрало політичне керівництво.

Але це не має великого значення. Тому що все одно все вийшло приблизно так, як в тій приказці – не таку війну планував генерал Герасимов.