Уроки найважчої воєнної зими для України: як підготуватися до наступної та пережити літо

У перший день весни президент Зеленський заявив, що українці впевнено можуть сказати, що пройшли "зиму, найскладнішу за всі роки війни", але "зберегли енергетичну систему".

Енергетики, завдяки цілодобовій праці яких вдалося це зробити, стали беззаперечними героями українців та світових ЗМІ, а деякі з них отримали державні нагороди.

Від попередніх – навіть довоєнних – зим ця відрізнялася сильними і тривалими морозами, від яких було відвикли за півтора десятка років "європейських" температур.

Ці морози росіяни використали для посилення масованих ударів, під час яких кількість засобів перевищувала 700 одиниць. І цілили вони не лише в об'єкти електроенергетики, як у попередні воєнні зими, але й по українському газовидобутку та газовій інфраструктурі, а також по системі теплопостачання великих міст, включно з Києвом.

У січні 2026 року дефіцит електроенергії в Україні, яка до повномасштабного вторгнення була її експортером, становив близько 4,5 ГВт, а у пікові морозні дні сягав 5-6 ГВт – приблизно як три міста на кшталт Києва, де цієї зими через масштабні російські обстріли близько 6000 домогосподарств - половина столиці - опинилися без тепла.

Критичний брак електрики почав спричиняти ефект доміно – відключення постачання води, громадського транспорту та інших критичних послуг для населення. А також кардинально змінив умови для бізнесу – як великого, так і малого.

"Економіка на генераторах" стала ще одним свідченням стійкості українців, але не дуже добре вплинула на економічні показники країни, якій для спротиву агресору гроші потрібні так само як і зброя.

Лише у січні, за даними прем'єрки Юлії Свириденко, український бюджет недоотримав близько 12 млрд грн через брак електроенергії як наслідок російських обстрілів.

Які уроки можна винести з цієї зими, яким буде літо – традиційно черговий важкий сезон для енергетики, та що можна встигнути підготувати до наступної зими?

Енергетика як стратегічна мішень

За даними міністра енергетики Дениса Шмигаля, лише від початку останнього опалювального сезону росіяни пошкодили 9 ГВт української генерації – це приблизно ж стільки, скільки можуть виробляти усі атомні блоки, які наразі контролює Україна. Загалом за час повномасштабного вторгнення Росія атакувала українську енергетику понад 5900 разів.

За підрахунками аналітиків DiXi Group, щонайменше 60 атак росіян на енергетичну інфраструктуру були масованими. Під час цих обстрілів було застосовано близько 12,7 тисячі ударних БПЛА та 2,9 тисячі ракет різних типів – від крилатих, які використовуються найчастіше, до балістичних, перехоплення яких є найскладнішим для систем ППО.

Від початку війни українська енергетика залишалася однією з стратегічних цілей російських атак, але тактика змінювалася. Першими мішенями після вторгнення стали нафтобази та НПЗ. Однак з осені 2022 року Росія перейшла до системних масованих ракетно-дронових атак на енергосистему, щоб підірвати її стабільність та цілісність, - починаючи від прикордонних Харківської та Зміївської ТЕС і далі по всій території України – аж до західного кордону. Тоді Росія била переважно по об'єктах теплової та гідрогенерації, які дозволяли балансувати енергосистему під час пікового попиту, а також по підстанціях та інших елементах магістральних мереж.

У листопаді 2022 також стався перший і поки що єдиний справжній блекаут - системна аварія – в українській енергосистемі. З того часу цим словом в Україні стали називати будь-яке відключення світла. Проте енергетики наголошують: це неправильно і певним чином підважує їхні зусилля, спрямовані на те, щоб українська енергосистема не зазнала нового блекауту.

У 2024 до ударів по об'єктах електроенергетики додалися систематичні удари по газовій інфраструктурі – спочатку по наземній інфраструктурі сховищ на заході України, а згодом – по газовидобутку на сході країни.

Крім того, що газ є основним енергоносієм для виробництва тепла для населення, газовий сектор також є основним джерелом податкових надходжень до державного бюджету від енергетичної галузі, тому удари могли бути спробою підірвати фінансову стабільність країни, зазначають у Dixi Group.

У 2025 почалися спроби зашкодити атомній енергетиці, яка наразі забезпечує левову частку електрики України. Формально самі АЕС не зазнали прямих уражень, однак під час кількох атак енергетики були змушені знижувати навантаження на блоки або відключати їх через спрацювання аварійного захисту, коли Росія завдавала ударів по підстанціях, що забезпечують видачу потужності АЕС в мережу.

Системний характер російських атак на українську енергетику підтверджують також і удари по інфраструктурі, що забезпечує імпорт електрики з Європи, - якраз тоді, коли ці поставки були критичними для балансування української системи.

Від 2025 року масштаби та інтенсивність масованих атак суттєво зросли. Якщо у 2022-2024 роках під час обстрілів Росія застосовувала близько 2,8 тисячі ракет та безпілотників, то у 2025 році – на початку 2026 року ця кількість зросла до 12,8 тисячі.

Таким чином, російські атаки не лише розширилися у засобах, цілях та складності, але й енергетична безпека для України змістилася від завдання просто підтримувати баланс в енергосистемі до потреби підтримувати критичну інфраструктуру та швидко відновлювати систему - інколи навіть під час наступних обстрілів, а також за умови дефіциту обладнання.

Власне, як зазначила генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості DiXi Group Олена Лапенко, у випадку України йдеться не про відновлення після одноразової катастрофи, а про систему, яка одночасно руйнується і відновлюється під час постійних атак.

Київ: особливий випадок

Характерною ознакою цієї зими стало і посилення тиску на столицю України. Лише у січні 2026 року - під час найсильніших морозів - Росія здійснила чотири масовані обстріли з основним фокусом на Київ та область. Аналітики припускали, що крім очевидних цілей - позбавити жителів столиці країни світла і тепла, це також було спробою психологічного впливу та дестабілізації ситуації в державі через створення нестерпних умов для життя.

За підрахунками DiXi Group, дефіцит енергопостачання в столиці країни у січні-лютому 2026 року становив 35-40%. Це стало результатом ударів по "великому кільцю" підстанцій довкола Києва та по трьох теплоелектроцентралях (ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 та Дарницька ТЕЦ), на яких десятиліттями трималося постачання світла і тепла у домівки киян. Найскладніша ситуація склалася на лівому березі столиці: у Деснянському, Дніпровському та Дарницькому районах.

Відсутність опалення і світла у киян підсвітили й політичне протистояння між президентом Володимиром Зеленським та мером Києва Віталієм Кличком. Президент звинуватив київську владу у бездіяльності та провалі підготовки до зими, а мер – центральну владу у блокуванні столичних ініціатив.

Але по факту інші великі українські міста – Харків та Дніпро, які також зазнають систематичних масованих ударів, пережили цю зиму трохи краще, ніж столиця.

Уроки найважчої зими

"Ми маємо нарешті зрозуміти, що не можемо більше залежати від великих об'єктів генерації, тому що це є намальована на землі 100-відсоткова мішень", - каже Марія Цатурян, аналітикиня Ukraine Facility Platform.

Вона зауважує, що якщо у першу воєнну зиму росіяни застосовували тактику килимових бомбардувань переважно великих об'єктів генерації – теплової і гідроелектростанції, а також атакували великі високовольтні підстанції "Укренерго", які є ключовими транспортними вузлами для передачі електрики в Україні, то цієї зими вони застосували тактику, яку енергетики називають, тактика випаленої землі.

"Вона полягає в тому, що вони "відшматовують" від енергосистеми регіон за регіоном, обстрілюючи в ньому усі шари енергетичної інфраструктури, які є в цьому регіоні – ТЕЦ, підстанції операторів систем розподілу, інфраструктуру розподілу газу. Таку тактику росіяни суміщають із ударами по теплових і гідроелектростанціях, високовольтних підстанціях "Укренерго" та атаками на газосховища та газовидобуток", - пояснює Цатурян.

Попри надзвичайно масовані атаки, в Україні не відбулося ані блекауту (системної аварії), ані спліту, тобто розділення енергетичної системи на окремі острови, чого домагалася Росія, каже директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. Але по тому, як Росія зруйнувала близько 80% ТЕС та значну кількість ТЕЦ, ми побачили, що в країни немає можливості захистити свої великі електростанції і ТЕЦ, які виробляють і тепло, і електроенергію.

"Їх фізично немає можливості як захистити, бо це великі об'єкти і складні з точки зору ППО, особливо коли не вистачає відповідних засобів", - пояснює Омельченко.

Крім того, вже всім стало очевидно, що велика залежність у містах-мільйонниках від однієї ТЕЦ – це "великий мінус, тому що коли руйнується цей об'єкт, одразу сотні тисяч людей залишаються без тепла і немає ніякої альтернативи", каже експерт.

Ця зима також показала, що генератори, якими запасся не лише бізнес, але й деякі домогосподарства, є виходом лише у критичній ситуації, - їх не можна використовувати постійно, при подовженні часу роботи їхня ефективність падає, так само як і при зниженні температури (аж до 70% при температурі нижче 10 градусів морозу) – коли потреба в них найбільша. І це вже не кажучи про те, що світло на дизелі коштує значно дорожче, ніж із мережі.

Саме тому, як заявив у телеефірі колишній керівник "Укренерго" Володимир Кудрицький, генератори мають використовуватися передусім як аварійне джерело живлення. За його словами, єдиний реальний шлях подолання дефіциту — це розгортання нової генерації.

"І абсолютно очевидно, що ці електростанції не можуть бути великими та сконцентрованими в одній локації, щоб ворогу було достатньо двох-трьох ракет для втрати значної частини нашої потужності", - пояснив Кудрицький.

На думку експертів Dixi Group, ця зима також показала, що централізована система опалення становить постійний ризик. У системах, побудованих навколо великих електростанцій та довгих коридорів передачі, є невелика кількість дуже важливих вузлів, ураження яких призводить до непропорційно серйозних збоїв та викривлення постачання на рівні регіонів — навіть коли генеруючі потужності залишаються доступними в інших частинах системи, пояснюють експерти.

Звідси і ще один урок: треба долати нерівномірність, закладену в архітектуру енергосистеми, коли у західних регіонах утворюється надлишок струму, а у центрі та на півдні країни є хронічний дефіцит, - саме через це однією із цілей російських ударів цієї зими було розділити українську енергосистему на шматки, які легко добити окремо.

Атомні станції, на які нині стали головними виробниками енергії, за своєю природою здатні підтримувати сталу, "базову" генерацію. Тож росіяни не дарма від початку обрали ціллю для своїх атак так звану балансуючу або маневрову генерацію (ТЕС, ГЕС), бо стабільність системи залежить не лише від загального обсягу того, що вона може виробити, а того, наскільки швидко вона може відреагувати на збільшення чи зменшення потреби в електроенергії та швидко наростити або "скинути" потужність.

Коли ж під ударами опиняються ТЕЦ, які виробляють не лише електрику, але й тепло, ситуація – особливо для населення великих міст - різко погіршується. І тоді єдиний спосіб збалансувати систему – відключати споживачів.

Практичний висновок полягає в тому, щоб не відмовитися від великомасштабної генерації, вважають у DiXi Group, а доповнити її розподіленою генерацією для критичних навантажень, а також такими інженерними рішеннями, які можна було би розгортати "модульно". Така генерація дозволила б вирішити одразу кілька завдань: відновити гнучкість за збалансованість системи і водночас ускладнити атаки на енергосистему в майбутньому. Водночас, як зазначають експерти DiXi, децентралізована генерація не може повністю замінити велику.

При цьому, як показала ця зима, мороз не є просто сезонним фактором, він підсилює негативні наслідки такою мірою, що вони стають незворотними (наприклад, у вигляді розриву батарей опалення, якщо з них вчасно не злили воду). Мороз також звужує "вікно можливостей" для якихось заходів з відновлення системи. Тож при відбудові у проєкти варто закладати цей фактор не як "фоновий", а як такий, що може стати вирішальним.

Ще одним неочевидним, але важливим уроком стала комунікація. Ця зима показала, що там, де була оперативна, чітка і зрозуміла інформація про причини відключень та строки відновлення подачі світла і тепла, паніки було менше, готовності пережити обмеження – більше, а пікове споживання – відповідальнішим.

Загалом, як написала у фейсбук член координаційної ради Ukraine Facility Platform, Лана Зеркаль, "в енергетиці ми дійшли до межі власної слабкості, коли звичні заяви, плани клаптикових ремонтів і спорадичних поставок обладнання, а також мегаломанські проєкти, на кшталт закупівлі болгарських (російських) атомних реакторів, остаточно показали: це не працює. Щорічне відновлення зруйнованих в -надцятий раз ТЕЦ та ТЕС лише зʼїдає ресурс та заспокоює керівництво численних урядових штабів відсотками відновлення".

Літо "в графіках"

Паралельно із розв'язанням масштабних стратегічних проблем в енергетиці і підготовкою до зими, наступним випробуванням для енергетики та українців стане літо.

"Влітку трохи легше з точки зору, що тобі не потрібно опалення. Але літо – це період, коли в нас ремонтуються атомні блоки", - каже Марія Цатурян.

Якщо воно буде спекотним, а росіяни продовжать обстріли об'єктів енергетики, у системі знову утвориться дефіцит, а відтак, щоб збалансувати її оператор відключатиме споживачів.

"Літо об'єктивно буде в графіках", - каже Цатурян.

Але, як пояснює Володимир Омельченко, планові ремонти і перезавантаження ядерного палива на АЕС, які наразі витягують усю енергетичну систему, теж дуже важливо, і без нього не обійтися.

"В періоди, коли не буде великої спеки, вдень у нас не буде великих проблем з електроенергією, бо є сонячна енергетика. Але у вечірні години можуть бути проблеми, і тоді будуть застосовуватимуть графіки відключень у пікові години вечірнього попиту, а сонячні панелі вже не працюють", - пояснює експерт.

Очевидно, передбачаючи це, а також користуючись з нетипово теплого березня енергетики вже почали планові роботи на АЕС – на два тижні раніше запланованого.

Що планує зробити уряд

На засіданні РНБО 3 березня президент та урядовці затвердили "плани енергетичної стійкості" на рівні областей і міст, - за винятком Києва, якому надали додатковий час на підготовку документів. Таким чином, відповідальність за підготовку до зими нестимуть регіони.

Як заявив після цього засідання міністр енергетики Денис Шмигаль, його відомство зосередиться на відновленні зруйнованої росіянами генерації, захисті транспортування електроенергії і газу та створенні "трикратного" запасу енергетичного обладнання.

"Ми працюємо, щоб створити трикратний запас обладнання – ми поставили собі такий норматив, трикратний запас від того, який був знищений цієї зими. Все необхідне буде зберігатися в Україні та за її межами", - заявив урядовець.

За словами Дениса Шмигаля, до наступної зими уряд планує відновити 4 ГВт, а також має "амбітну мету" розбудови додаткових 1,5 ГВт – у розподіленій генерації. При цьому, каже міністр енергетики, "нова архітектура енергетичної безпеки" крім розбудови розподіленої генерації передбачатиме "захист критичних вузлів" та створення стратегічних резервів.

На все це в уряді планують залучити 5 млрд євро від міжнародних партнерів. А для захисту енергооб'єктів з бюджету піде 37,4 млрд грн.

Уряд також працює над розширенням можливостей імпорту електрики з Європи - з нинішніх 2,45 ГВт до 3,5 ГВт, але це є завданням щонайменше на два роки.

Ще одна завдання – відновлення запасів газу у сховищах на рівні щонайменше 13 млрд кубів. Завдяки теплій погоді закачування газу у сховища цього року почалося на місяць раніше ніж торік – фактично, від початку березня. Проте зі зростанням цін на газ на світових ринках через війну проти Ірану це завдання може виявитися ще складнішими, ніж здавалося ще наприкінці зими.

Минулого року після російських ударів по газовидобутку, Україна була змушена відновити імпорт газу, хоча у кілька попередніх років відмовилася від цього. А морозні січень і лютий змусили збільшити споживання газу на третину у порівнянні із попередньою зимою. При цьому тарифи на газ для населення залишаються незмінними впродовж війни.

Окремий напрямок – пошук та отримання обладнання для оперативних ремонтів старої генерації – переважно із зупинених та списаних європейських ТЕС і ТЕЦ.

Команди енергетиків вже відвідали Латвію, Австрію та Німеччину у пошуках списаного обладнання, яке можна використати в Україні. Очікується, що устаткування також мають передати Фінляндія, Хорватія та Франція.

Що варто зробити у першу чергу

Насамперед до наступної зими треба захистити і "заживити" всю критичну інфраструктуру, вважає Володимир Омельченко, і уточнює: йдеться не лише про фізичний захист та ППО:

"Треба забезпечити водоканали, системи теплозабезпечення резервними видами генерації".

Про це говорять й інші експерти. Але як би очевидно це не лунало, після чотирьох років війни з'ясувалося, що цього не зробили навіть у столиці, Києві.

Крім того, спільною є і думка про те, що відновленням енергетики та її захистом мають опікуватися фахівці, а не політики. На думку Омельченка, підготовку до наступної зими і загалом контроль над ситуацією в енергетиці має взяти на себе не місцева влада з ініціативи центральної, і не "десятки штабів з підготовки до опалювального сезону", а міністерство енергетики у співпраці з військовими.

"Треба, щоб зібралися на фахову дискусію енергетики, проєктні інститути та військові. Вони повинні дати відповідь на питання: чи можливо відновити зруйновану теплову генерацію за такий стислий термін і одночасно захистити її і фізично, і ППО. Від цього залежатиме, що далі робити", - каже Омельченко.

Якщо на думку фахівців це можливо, то тоді головний акцент треба зробити саме на відновлення великих об'єктів. Якщо це неможливо, треба зосередитися на децентралізованій генерації – модульних мобільних котельнях, когенераційних установках, теплових насосах та термомодернізації будинків, бо вони споживають удвічі менше теплової енергії.

Врешті знайдуть якийсь комбінований варіант, вважає експерт, адже наявний дефіцит не можна ліквідувати лише за рахунок децентралізованої генерації у такий стислий час. Але й вкладати у повне відновлення великих ТЕЦ, щоб їх одразу знову зруйнували росіяни, теж немає сенсу.

За наявності чіткого фахового плану, а не політичних заяв, знайти гроші не було б проблемою, вважає Омельченко. Крім грошей західних партнерів до відновлення – особливо когенераційних установок, котельних - могли б долучитися і приватні інвестори. Але для цього вони мають "побачити механізм повернення своїх коштів", каже експерт:

"А зараз бізнес цього не бачить, особливо у системі теплозабезпечення, оскільки в нас теплозабезпечення на дотаціях, і вартість теплової енергії не покривається тарифом і вартістю природного газу, який вже дорогий, і, можливо, стане дорожчим".

Чи врятує децентралізована генерація

Децентралізована або розподілена генерація - це енергетичний аналог військової тактики розосередження. Ідея полягає у тому, щоб не прив'язувати все до одного великого виробника енергії, а розподілити навантаження між сотнями об'єктів значно меншої потужності, що працюють на різних джерелах енергії – від газу та мазуту до вітру, сонцю і біогазу.

Тому не дивно, що про неї стали говорити на початку 2023 року – після першої воєнної зими. У липні 2024 року, після чергової хвилі масованих ударів по енергоінфраструктурі, президент Зеленський заявив про плани до кінця того ж року побудувати та ввести в експлуатацію тисячу мегават нової маневреної генерації. Цю ідею назвали "гігаватом Зеленського". Проте нині немає навіть єдиної думки, чи виконане це завдання.

Сперечаються і щодо того, чи можуть замінити тисячі об'єктів децентралізованої генерації такі великі маневрові потужності, які були, наприклад, на українських ТЕС, або ж чи можуть великі міста повністю відмовитися від великих ТЕЦ.

Наприклад, колишній міністр енергетики Іван Плачков вважає, що когенерація може бути ефективною для окремих об'єктів або малих населених пунктів, однак для мегаполісів вона не є системним рішенням.

В інтерв'ю "Главкому" ексурядовець висловив думку, що Київ фактично не має реальної заміни великим теплоелектроцентралям, а когенераційні установки "не зможуть забезпечити навіть 10% від потреби" столиці.

Автономні котельні Плачков також не вважає виходом для столиці, бо це, за його словами, призведе до зростання вартості тепла щонайменше у півтора раза. А порівнюючи ситуацію в столиці з іншим містом-мільйонником – Харковом, який наводять як приклад вдалого переходу від великої до малої генерації, ексміністр заявив:

"Якщо в Києві ТЕЦ забезпечували теплом десь 60% міста, то в Харкові централізовано було близько 30%. І в Києві тарифи на тепло та на гарячу воду були найнижчими: в три-чотири, іноді в п'ять разів менше, ніж в інших містах".

Загалом, за словами Плачкова, для великих міст централізоване теплопостачання залишається економічно й екологічно доцільнішим:

"Будувати розподілену генерацію замість відновлення ТЕЦ буде в три-чотири рази дорожче".

Про те, що наразі Україна не може повністю відмовитися від відновлення великих ТЕС і ГЕС, говорить і Марія Цатурян. Але, зазначає вона, "така тактика відновлення призводить до того, що ми по суті беремо донорські кошти і закопуємо їх у нові мішені, тобто, ми відновлюємо – росіяни б'ють".

Тому, каже вона, "генерацію треба децентралізувати". Але попри те, що розмови про це йдуть вже кілька років, "досі немає ані стратегії, як має бути розбудована ця децентралізована генерація довкола громад".

Кошти міжнародних партнерів, які могли б піти на реалізацію цих енергетичних проєктів зосереджені в системі публічних інвестицій, і замкнені в системі DREAM, куди регіони не можуть дістатися. Регуляторні викривлення на ринку електроенергії та часто ручне регулювання галузі, а також величезний борговий зашморг на ринку відлякують приватний бізнес, який міг би і хотів би вкладати у децентралізовану генерацію – не лише для власних потреб, але й з користю для країни.

Поки що ж бізнес будує генерацію, але для себе, як резерв, не підключаючи до мережі, пояснює Цатурян:

"Наприклад, у мене є завод, я щось виробляю, і я собі будую газопоршневу установку або якийсь вітряк з батарейкою (накопичувач енергії. – Ред.). І я використовую цю генерацію, коли в мене нема світла, але не підключений до мережі. Тобто, нам з вами як побутовим споживачам від того, що у сусіднього заводу стоїть якась там генерація – нічого, бо вона не підключена в енергосистему".

Так відбувається тому, що бізнес отримував різноспрямовані сигнали від української влади. І вони не спонукали його ставитися серйозно до можливостей в розподіленій генерації, адже бізнес має розраховувати, скільки він має вкласти в проєкт, коли він отримає свої кошти назад, наскільки ці інвестиції захищені, наскільки цей ринок взагалі йому цікавий, каже Цатурян.

Експертка вважає, що саме приватний бізнес добре впорався б із розбудовою децентралізованої генерації, якби влада виконала своє завдання – створила умови для цього:

"Ми повинні подивитися правді в очі: спроможність побудувати є у приватного бізнесу. У них є технології, розуміння, знання, можливість залучити висококваліфікованих фахівців і профінансувати. Давайте їм створимо умови з розумінням, що головний реципієнт – це громади – міста, селища", - каже Цатурян.

Вона вважає, що створенням "координаційних центрів, які мають координувати роботу інших координаційних центрів", і роблячи заяви про те, що місцева влада несе повну відповідальність – від цього децентралізована генерація не будується, - "її не можна побудувати в централізований спосіб вказівками з кабінетів згори".

При цьому, наголошує представниця Ukraine Facility Platform, найбільш обмеженим у всій цій ситуації є навіть не брак коштів чи людей, - "у нас дуже обмежений ресурс по часу".

Брак часу. І брак стратегії

Одним із швидких рішень, які "можна робити вже", на думку Цатурян, могло би бути використання приєднання водоканалів і теплокомуненерго до мережі, які нині не використовуються на повну потужність.

"В країні вже є законодавство, яке передбачає можливість на цьому невикористаному приєднанні підключити туди якусь електроустановку, зробити теплокомуненерго або водоканал активним споживачем, і використовувати цю генерацію для власних потреб і віддавати в мережу", - каже експертка, і наголошує:

"Це дозволено законом, для цього є умови, просто їх треба проаналізувати і запропонувати приватному бізнесу".

З іншого боку, практика підготовки лише "до наступного опалювального сезону" теж себе вичерпала, і державі "нарешті треба подивитися в перспективу 3-5 років", вважає Марія Цатурян.

"Ну, ми вистоїмо ще одну зиму, а потім ще одну – наскільки вистачить ще спроможності енергосистеми, енергетиків і взагалі людей переживати такі зими. Але напевне, це не дуже далекоглядна стратегія – розраховувати на той запас міцності, який був колись закладений в систему, і який росіяни знищують і знищують".