Корабельна катастрофа, що змінила світ

Наше судно було лише за шість миль від Сент-Меррі, найбільшого з островів Сіллі (архіпелагу біля південно-західного узбережжя Корнуолла), як раптом море змінилося.

Від вод, що лагідно омивали гавань, не залишилось й сліду. А коли ми оминали Вестерн-Рокс - гострі, як бритва, скелясті острови на південному заході Англії - піднялася велика хвиля.

Човен кренився взад і вперед. Вода стала темна, як ніч, а я вдивлялася в темряву в пошуках позначки "Асоціація", одного з суден, що знайшли вічний спокій на морському дні навколо Сіллі.

Вестерн-Рокс - це серйозна загроза для мореплавців, що прямують до безпечної гавані у Треско чи Сент-Меррі.

"На всіх Британських островах немає скель з гіршою репутацією", - каже Річард Ларн, президент Міжнародного товариства морських археологів та корабельних аварій, автор книги "Море штормів: затонулі кораблі Корнуолла та Сіллі".

"Це зона прихованої небезпеки, де сталися найжахливіші кораблетрощі на островах Сіллі".

А найтрагічніша та найзначуща з них - загибель судна британського Королівського військово-морського флоту "Асоціація" на початку XVIII століття.

Англійський військовий корабель 2 рангу з 90 гарматами на борту був флагманом сера Клодеслі Шовелла, який пройшов шлях від скромного юнги до адмірала флоту.

Шовелл відзначився у Дев'ятирічній війні між Францією та Аугсбурзькою лігою у 1688-1697 роках та в перших боях Війни за іспанську спадщину. І після літа в облозі французького порту Тулон відплив додому, вирушивши з Гібралтару до Англії в кінці вересня 1707 року.

Близько 20:00 22 жовтня 1707 року флот рухався крізь темряву прямо до Вестерн-Рокс. Вони вважали, що перебувають біля берегів Бретані та прямують до Ла-Маншу,

"Асоціація" під командуванням капітана Едварда Лоудса налетіла на скелю і затонула за дві хвилини.

Три інших судна - "Орел", "Ромні" та "Фаєрбранд" - спіткала та ж доля.

"Був сильний дощ, туман, і ніч, хоч око вибери ... деякі з них вдарилися об скелі на захід від Сіллі, і навіть не зрозуміли, що сталося. На "Асоціації" не вижив ніхто", - писала Daily Courant, перша британська щоденна газета тих часів.

Близько 1450 людей загинули на чотирьох кораблях, вижили лише 24.

Це дотепер одна з найстрашніших катастроф в історії морського судноплавства Британії.

Як же так сталося, що найкращі моряки свого часу - такі ж відомі, як, за словами Ларна, свого часу лорд Нельсон - абсолютно і катастрофічно загубилися?

Аналіз суднових журналів кораблів, що повернулися в Лондон, виявив, що офіцери користувались картами, на яких острови Сіллі були розміщені неправильно - за вісім морських миль на північ.

Ба більше - на початку XVIII століття не було точного способу визначити координати судна, його довготу (положення зі сходу на захід) у морі.

Щоб визначити своє місце розташування, моряки застосовували метод "числення координат", вимірюючи швидкість, напрямок та відстань. Але це в найкращому випадку було обґрунтованим припущенням.

Шовелл і його офіцери знали, що перебувають на прямій лінії з Ла-Маншем, але не могли знати, з якого боку островів Сіллі.

Втрата адмірала флоту та стількох людей "сколихнула громадськість [та] виявила гостру потребу у способах визначення довготи в морі", - писав британський військово-морський офіцер, історик мореплавання Девід Вотерс у 1962 році.

Ларн пішов ще далі - він вважав, що безпосереднім результатом катастрофи стало ухвалення британським парламентом Закону про довготу 1714 року. Він пропонував нагороду - Премію за визначення довготи - розміром 20 тисяч фунтів стерлінгів за навігаційні рішення, які були б "практичними і корисними в морі".

Над завданням замислились Ісаак Ньютон та Едмонд Галлей, але проблему зрештою вирішив тесля та годинникар-самоук з Йоркшира.

Джону Гаррісону знадобилося 25 років та чотири спроби, але в 1759 році він винайшов морський хронометр, який дозволяв кораблю розраховувати свою довготу, порівнюючи різницю місцевого часу в морі з часом за Гринвічем.

Конструкція Гаррісона, відома як H4, була подобою кишенькового годинника. Вона працювала незалежно від морської хитавиці, коливань температури та інших складних умов на борту.

Під час чотиримісячного тестового рейсу з Портсмута до Ямайки похибка хронометра H4 становила лише 1 хвилину і 54 секунди. Однак британська парламентська комісія відмовилася повністю визнати досягнення Гаррісона, і він так і не отримав повну суму призових грошей.

Тим часом "Асоціація" як і раніше лежала на морському дні, де залишалася наступні 200 років.

Лише 1963 Ларн, на той час офіцер Королівського флоту, розпочав пошуки затонулого судна.

Ларну і команді водолазів знадобилося три роки, щоб знайти "Асоціацію". Але 4 липня 1967 року біля виступу скелі Гілстоун вони побачили бронзову гармату та золоті монети.

Лише за шість тижнів вони підняли з морського дна кілька французьких гармат - трофеї Війни за іспанську спадщину (одну з яких подарували музею Валгалли на острові Треско). А ще золоті та срібні монети, олов'яні тарілки та феноменальний набір артефактів: від пряжок та ґудзиків до свічників та гребенів.

Однак чутки про знахідку ширилася швидко, і Сілліс став мішенню археологів-любителів.

"Будь-хто міг прийти з балоном для дайвінгу та спальним мішком, - розповів Ларн. - Після того, як ми пішли, ніщо не заважало грабувати уламки "Асоціації". Монет було так багато, що люди платили ними за пиво у пабі".

Жодних офіційних записів про те, що дістали з моря, ніколи не робили, і вже за кілька місяців знахідки розлетілися по всьому світу.

Срібну пластину з гербом сера Клодеслі Шовелла продали Рочестерській мерії, де адмірал був місцевим депутатом; артефакти кораблетрощі тепер прикрашають паб у Пензансі (портове місто у графстві Корнуолл); а фрагменти суднового дзвона продали на аукціоні приватним колекціонерам у Сполучених Штатах.

"Те, що сталося з "Асоціацією", - це національна ганьба", - каже Ларн, який був змушений ініціювати законопроєкт про захист історичних затонулих кораблів.

Його ухвалили в 1973 році, це другий парламентський акт, за більш ніж 250 років після першого, який захищав затонулі судна від несанкціонованого втручання.

Зараз у водах Великої Британії лежать 24 затонулих судна, три з яких - біля берегів Сіллі; "Асоціація", на місці загибелі якої до цього часу знаходять безліч залізних гармат, - одне з них.

Хоча доступ до місця аварії закритий для відвідувачів, вони можуть побачити деякі з врятованих предметів у колекції Музею островів Сіллі. Наприклад, гармату з корабля та горщик, який, як вважають, належав самому Клодеслі Шовеллу.

Музей закрили в червні 2019-го, коли його будівлю визнали небезпечною.

"Ми намагаємося зберегти музей, поки збираємо кошти для нового приміщення", - каже Кейт Гейл, кураторка музею.

А поки відвідувачі можуть побачити затонулий корабель через новий застосунок Walking Companion, створений Гейл та її командою.

Він автоматично активується біля місця корабельної аварії і дозволяє відвідувачам дослідити за допомогою доповненої реальності рештки "Асоціації".

Під час прогулянки місцевою бухтою програма показує зображення "Асоціації", фото з архівів музею острова Сіллі та 3D-моделі корабельних дзвонів.

І лише море залишається незмінним, і так само омиває стіни гострих, як бритва, скелястих островів.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!