Трамп веде війну на інстинкті: чому це не спрацьовує

Деякі старі істини про війну постукали у двері Овального кабінету через місяць, відколи президент США Дональд Трамп та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу відправили американські та ізраїльські військові літаки бомбити Іран.

Нездатність винести уроки з минулого означає, що Дональд Трамп тепер стоїть перед складним вибором. Якщо він не зможе досягти угоди з Іраном, він може або спробувати оголосити перемогу, яка нікого не обдурить, або піти на подальше ескалацію.

Найдавніша зі старих істин походить від прусського військового стратега Гельмута фон Мольтке Старшого: "Жоден план не витримує першого контакту з ворогом". Він писав це у 1871 році, в рік об'єднання Німеччини як імперії, моменту, який мав таке ж значення для безпеки Європи, як ця війна може бути для безпеки Близького Сходу.

Можливо, Трамп віддає перевагу сучасній версії боксера Майка Тайсона: "У кожного є план, поки його не вдарять". Ще більш актуальними для Трампа є слова одного з його попередників, Дуайта Д. Ейзенхауера, американського генерала, який командував висадкою в день D у 1944 році та пропрацював два терміни на посаді президента США-республіканця у 1950-х роках.

Версія Ейзенхауера була такою: "Плани нічого не варті, але планування – це все". Він мав на увазі, що дисципліна та процес складання планів ведення війни дозволяють змінити курс, коли трапляється непередбачене.

Для Трампа неочікуваним елементом стала стійкість режиму в Ірані. Здається, він сподівався на повторення блискавичної операції американських військових у січні, коли вони викрали президента Венесуели Ніколаса Мадуро та його дружину Сілію Флорес. Зараз вони перебувають у в'язниці в Нью-Йорку, де їм загрожує суд. Заступниця Мадуро Делсі Родрігес замінила його на посаді президента та виконує накази з Вашингтона.

Сподівання на повторення успіху з Мадуро, можна сказати про очевидне нерозуміння відмінностей між Венесуелою та Іраном.

Слова Ейзенхауера про те, щоб думати наперед, прозвучали у його промові 1957 року. Він був людиною, яка відповідала за планування та командування найбільшою в історії десантною військовою операцією – висадкою в Нормандії в день D, тому він знав, про що говорить.

Далі він пояснив, що коли виникає непередбачена надзвичайна ситуація, "перше, що ви робите, це знімаєте всі плани з верхньої полиці, викидаєте їх у вікно та починаєте спочатку. Але якщо ви не планували, ви не можете почати працювати, принаймні розумно".

"Ось чому так важливо планувати, бути зануреним у суть проблеми, яку вам, можливо, одного дня доведеться вирішити – або допомогти вирішити".

Режим у Тегерані, далекий від капітуляції чи краху після того, як Ізраїль та США вбили Верховного лідера Ірану аятоллу Алі Хаменеї під час першого авіаудару війни, функціонує та чинить опір. Він добре добре користається з ненайкращих обставин.

На противагу цьому, Трамп створив враження, що він вигадує все на ходу. Він керується інтуїцією, а не розвідувальними даним та стратегічними порадами, які це робили інші президенти.

Кінцева точка Трампа

Через тринадцять днів після початку війни на радіо Fox News Трампа запитали, коли вона закінчиться. Він відповів, що не думає, що війна "буде довгою". Що ж до її завершення, то це станеться "коли я це відчую, відчую в кістках".

Він покладається на внутрішнє коло радників, які виконують свої обов'язки, щоб підтримувати його рішення та втілювати їх у життя. Здається, що говорити правду владі не входить до їхніх обов'язків.

Покладання на інстинкти президента, а не на добре продуманий набір планів – навіть якщо їх потрібно адаптувати або відкинути – ускладнює ведення війни. Відсутність чіткого політичного напрямку притлумляє руйнівну вогневу міць та ефективність збройних сил США.

Чотири тижні тому Трамп і Нетаньягу покладалися на жорстоку бомбардувальну кампанію, в результаті якої загинув не лише верховний лідер, а й його найближчі радники, і яка наразі вбила 1464 іранських мирних жителів, згідно з даними HRANA, американської групи, яка стежить за порушеннями прав людини в Ірані.

Обидва лідери очікували швидкої перемоги. Обидва закликали іранців продовжити бомбардування народним повстанням для повалення режиму.

Впертість Ірану

Але режим у Тегерані все ще стоїть, все ще чинить опір, і Трамп з'ясовує, чому його попередники ніколи не виявляли готовності приєднатися до Нетаньяху у війні, яку він сам обрав, щоб знищити Ісламську Республіку.

Противники режиму не повстали. Вони всі чудово знають, що в січні урядові сили вбили тисячі протестувальників. Були опубліковані офіційні попередження, в яких повідомлялося, що кожен, хто думає повторити протести, буде вважатися ворогом держави.

Іранський режим — це впертий, безжальний, добре організований супротивник. Заснований після революції 1979 року, яка повалила шаха, він формувався у смертельних стражданнях восьмирічної війни з Іраком.

Цей режим побудований на інституціях, а не на окремих особах, і підкріплений залізними релігійними віруваннями та ідеологією мучеництва. Це означає, що вбивство лідерів, хоча, безсумнівно, шокує та завдає відчутного удару, не є також смертним вироком для режиму.

Після масових вбивств у січні він розглядатиме смерть ще багатьох іранців - від рук власних сил режиму або від американських та ізраїльських бомб - як прийнятну ціну за виживання.

Іранський режим не міг навіть сподіватися зрівнятися з вогневою міццю США та Ізраїлю, але, як і Мольтке, Тайсон та Ейзенхауер, він будував плани. Він розширив війну, атакуючи своїх сусідів з арабських країн Перської затоки, а також американські бази на їхній території та в Ізраїлі, поширюючи біль від війни якомога ширше.

Фактичне закриття Іраном Ормузької протоки, вузького входу до Перської затоки, скоротило приблизно 20% світових поставок нафти та призвело до обвалу світових фінансових ринків.

Іран витратив роки та мільярди доларів на створення мережі союзників та посередників, яку Іран назвав "віссю опору", що включала "Хезболлу" в Лівані та "Хамас" у Газі та на Західному березі річки Йордан, щоб погрожувати Ізраїлю та стримувати його. Ізраїльтяни завдали по них дуже сильного та ефективного удару з моменту початку війни в Газі з нападів "Хамас" 7 жовтня 2023 року.

Але зараз Іран демонструє, що географічна особливість, вузька Ормузька протока, може бути ще ефективнішим стримуючим фактором та загрозою, ніж його руйнівно дорога система військових союзів. Іран може забезпечити свій контроль над протокою за допомогою дешевих безпілотників, які можна запускати з сотень кілометрів у гірській глибинці Ірану.

Союзники гинуть. Географія залишається незмінною. Якщо не захопити та не окупувати скелі по обидва боки протоки та велику ділянку іранської землі за ними, США та Ізраїль – і решта світу – усвідомлюють, що іранський режим вимагатиме значного права голосу у відкритті Ормузької протоки.

Як зазначив колишній заступник командувача НАТО, генерал сер Річард Ширрефф, у програмі Today на BBC Radio 4, будь-які військові ігри, що відпрацьовують наслідки нападу на Іран, показали б, що Корпус вартових Ісламської революції закриє Ормузьку протоку.

Це повертає нас до важливості планування того, як розпочати війну, як її закінчити та як діяти післязавтра. Дональд Трамп та його найближче оточення, натхненні перспективою швидкої та легкої перемоги, схоже, пропустили ці кроки.

"Вісь опору" також включає хуситів у Ємені. У п'ятницю вони вперше з початку цієї війни і ударів 28 лютого по Ірану, випустили шквал ракет по Ізраїлю. Якщо хусити відновлять свої атаки на судноплавство в Червоному морі, Саудівська Аравія втратить свій західний морський шлях для експорту нафти до Азії.

Червоне море має власне вузьке місце – протоку Баб-ель-Мандеб, яка є такою ж важливою для світової торгівлі, як і Ормузька протока. Якщо хусити вирішать піти на ескалацію ситуації, атакуючи судноплавство в Баб-ель-Мандебі та далі на південь, як вони це зробили під час війни в Газі, вони переріжуть шлях з Азії до Європи через Суецький канал.

Це створить ще гіршу глобальну економічну надзвичайну ситуацію.

Чіткість Нетаньягу

Нетаньяху, на відміну від Трампа, детально обмірковував цю війну з самого початку своєї політичної кар'єри, яка зробила його прем'єр-міністром Ізраїлю з найдовшим терміном перебування на посаді.

У перший повний день війни проти Ірану Нетаньяху записав відеозвернення на даху вежі в Тель-Авіві, відомої як Кір'я, де розташований військовий штаб Ізраїлю. Він чітко говорив про воєнні цілі Ізраїлю, чого Трамп уникав.

Це не повинно дивувати. Війна з Іраном — це більш проста справа для Ізраїлю, ніж для США. Турботи регіональної держави відрізняються від набагато ширших глобальних викликів, з якими стикаються США.

Нетаньягу переконаний, що він може забезпечити майбутню безпеку Ізраїлю, завдавши якомога більше шкоди Ісламській Республіці. Війна, сказав він у відео, була спрямована на те, щоб "забезпечити наше існування та наше майбутнє". Нетаньягу завжди вважав Іран найнебезпечнішим ворогом Ізраїлю. Його критики кажуть, що саме ця стурбованість була однією з причин нездатності Ізраїлю виявити та зупинити атаку Хамас з Гази 7 жовтня 2023 року.

Він подякував американським військовим і Трампу за їхню "допомогу" і перейшов до того, що для нього є головним.

"Ця коаліція сил дозволяє нам зробити те, чого я прагнув протягом 40 років: сильно вдарити по терористичному режиму. Це те, що я обіцяв – і це те, що ми зробимо".

Нетаньягу та військовий істеблішмент Ізраїлю в різний час протягом його багатьох років перебування на посаді розглядали способи розпочати війну з Іраном, знищити його ядерні об'єкти, балістичні ракети та все інше, що робило його загрозою для них.

Міркування Ізраїлю завжди полягало у тому, що, хоча вони можуть завдати Ірану серйозної шкоди, це буде лише ударом по режиму. Тож на загал стали вважати, що єдиний спосіб зруйнувати військовий потенціал Ірану на покоління або й більше — це союз із США.

Але для цього у Білому дому потрібен був президент, готовий воювати разом з Ізраїлем, чого ніколи не траплялося, незважаючи на тісні стосунки між двома країнами та залежність Ізраїлю від військової та дипломатичної підтримки США. Нетаньяху ніколи не міг переконати президента США, що війна з Іраном відповідає інтересам Америки – аж до другого терміну Дональда Трампа.

Незважаючи на гіркі та напружені стосунки між Америкою та Іраном з моменту повалення шаха, вірного союзника США, у 1979 році, наступні президенти США вважали, що найкращий спосіб боротьби з Ісламською Республікою Іран – це її стримування. Під час окупації Іраку США не воювали з Іраном, навіть коли Тегеран оснащував та навчав іракських ополченців, які вбивали американських військових. Єдиним виправданням могла би стати лише неминуча загроза, що Іран близький до створення ядерної зброї.

Трамп включив ядерну загрозу до свого постійно оновлюваного списку причин для початку війни. Але немає жодних достовірних доказів того, що Іран збирався отримати зброю або засоби для її доставки. Навіть Білий дім досі має заяву на своєму вебсайті від 25 червня 2025 року під заголовком "Ядерні об'єкти Ірану знищено, а припущення про інше є фейковими новинами".

І Трамп лише зараз дізнається, чому його попередники вирішили, що ризики, пов'язані з рішенням розпочати війну, будуть занадто великими.

Асиметрична війна

Здається, що ця війна перетворюється на класичний приклад того, як менша, слабша держава може боротися з більшим і сильнішим ворогом Це той тип конфлікту, який стратеги називають асиметричною війною. Поки що зарано, лише через місяць після початку, порівнювати її з іншими війнами, які на папері США вигравали з точки зору вбитих ворогів і здійснених бомбардувань у В'єтнамі, Іраку та Афганістані. Але важливо пам'ятати, що після років кровопролиття та вбивств усі вони закінчилися так, що це прирівнювали до поразки для Сполучених Штатів.

Наступний набір рішень Трампа та Нетаньягу може вирішити, чи стане війна в Ірані ще одним серйозним помилковим кроком США. Трамп вже двічі відклав свою погрозу знищити енергетичну мережу Ірану, що, за його словами, може бути рівносильним воєнному злочину. Він каже, що це тому, що Іран відчайдушно прагне укласти угоду про припинення війни, оскільки режим так сильно постраждав від збитків і смертей, які вже завдали США, і боїться, що вони можуть зробити ще більше.

Контакти між двома сторонами відбуваються за посередництва Пакистану та інших. Іранці заперечують твердження Трампа про те, що це повноцінні переговори.

Офіційний текст 15-пунктного плану президента щодо мирного врегулювання не опубліковано, але версії, що просочилися у ЗМІ, показують збірку всіх вимог, висунутих США та Ізраїлем до Ірану протягом багатьох років. Це більше схоже на умови капітуляції, ніж на основу для переговорів.

Іран відповів власними вимогами, які є однаково неприйнятними для іншої сторони, включно із визнанням іранського контролю над Ормузькою протокою, відшкодуванням збитків, завданих внаслідок війни, та виведенням американських баз з Близького Сходу.

Якщо обидві сторони не зможуть зробити гігантський стрибок до невідомого наразі компромісу, важко уявити собі якусь угоду між ним. Це не неможливо. Іранський режим має історію переговорів. Арабські дипломатичні джерела підтвердили інші повідомлення, що Іран пропонував шлях до угоди щодо своєї ядерної програми, коли США раптово відмовилися від дипломатії, розпочавши війну 28 лютого. Одне із джерел сказало мені: "Знаєте, іранці пропонували все". Це звучить як надмірне спрощення, і американці заперечують досягнення прогресу, але існують ознаки того, що простір для більшої дипломатії зберігався, коли США та Ізраїль відправили бомбардувальники.

Війна перебуває у критичній точці. Якщо між американцями та іранцями не буде укладено угоди, у Трампа буде дуже мало варіантів. Він міг би оголосити перемогу, заявивши, що Америка знищила іранські збройні сили, отже, місія виконана, і що відкриття Ормузької протоки не є його відповідальністю. Це може обвалити світові фінансові ринки та жахнути його вже незадоволених союзників у Європі, Азії та Перській затоці. Поранений, розгніваний іранський режим матиме достатньо можливостей для посилення тиску на світову економіку.

Швидше за все, Трамп вирішить піти на ескалацію. Американці мають понад 4000 морських піхотинців США на кораблях, що прямують до Перської затоки, а також десантників з 82-ї повітряно-десантної дивізії в режимі очікування та обговорюють подальше підкріплення.

Ніхто не говорить про повномасштабне вторгнення в Іран, але можливо, що американці спробують захопити острови в Перській затоці, включно із островом Харг, що є головним нафтовим терміналом Ірану. Це передбачатиме серію складних і небезпечних морських висадок.

Такий розвиток подій може навіть влаштувати Іран, який хоче втягнути американців у тривалішу війну на виснаження. Іран розраховує, що витривалість режиму до болю є більшою, ніж у Трампа.

В Ірані Трамп зрозумів, що наближається до меж своєї влади. Іранський режим має інше визначення перемоги та поразки, ніж він. Для них перемога – це вже просте виживання.

Але тепер вони сподіваються на більше, вважаючи, що контроль над Ормузькою протокою дає їм нові важелі впливу для висування вимог, можливо, навіть для досягнення стратегічних переваг. Іранці, серед іншого, вимагають обіцянки не завдавати ударів у майбутньому та визнати їхній контроль над Ормузькою протокою як ціну за її відкриття для всіх суден.

Речниця Білого дому Каролайн Лівітт заявила в середу, що "президент Трамп не блефує і готовий занурити (Іран) у пекло. Іран не повинен знову помилятися на цей рахунок":

"Якщо Іран не зможе прийняти реальність поточного моменту, якщо вони не зрозуміють, що зазнали військової поразки і продовжуватимуть як раніше, президент Трамп забезпечить їм сильніший удар, ніж будь-коли раніше".

Поразка у війні – це не вибір. Якби Іран зазнав такої ж сильної поразки, як кажуть Трамп та його люди, режим у Тегерані вже б розвалився. Йому не потрібно було б погрожувати їм, щоб вони змирилися зі своєю долею.

Америка та Ізраїль можуть завдати набагато більше шкоди та вбити набагато більше людей в Ірані. У Лівані Ізраїль просуває свій наступ проти "Хезболли", головного союзника Ірану.

Вони розраховують, що у разі, як вогонь не буде припинено, вони можуть нарощувати рівень військової сили, доки в іранців не залишиться іншого вибору, окрім як поступитися.

Але впевненості у цьому немає.

Чим довше триває війна, тим більшими є наслідки для регіону та для всього світу. Один провідний іранський аналітик Алі Ваез з Міжнародної кризової групи сказав мені, що вони можуть бути "катастрофічними".

У 1956 році Велика Британія та Франція розпочали війну разом з Ізраїлем після того, як президент Єгипту Гамаль Абдул Насер націоналізував Суецький канал, глобальний водний шлях, який був таким же важливим вузьким місцем для світової економіки, як зараз Ормузька протока. Вони досягли всіх своїх військових цілей, але були змушені відступити через позицію президента Сполучених Штатів Ейзенхауера.

Для британців це був початок кінця їхнього імперського панування на Близькому Сході.

Америка вже зіткнулася з піднесенням Китаю. Коли буде написано історію їхнього змагання за звання найсильнішої держави світу, погано спланована війна Трампа проти Ірану може бути розцінена як поворотний момент, проміжна станція занепаду, як це було для Сполученого Королівства з Суецьким каналом.